Більше, ніж правда

05.12.2013
Більше, ніж правда

Тарас Прохасько.

Знаний письменник Тарас Прохасько давно хотів написати книжку про життя великої родини кротів упродовж одного року. За його міркуваннями, дорослому читачу ця тема не надто пасує. У співавторстві з дружиною Мар’яною він уперше змережив затишний казковий світ для дітей і батьків про єдність та індивідуальність у сім’ї «Хто зробить сніг», який планує продовжити у ще одній дитячій повісті.
Подружжя Прохаськів спільно трудиться над кожним реченням. До того ж Мар’яна, яка за фахом викладач англійської мови для дітей та перекладач, відразу ілюструвала розповідь. Тарас зізнається, що у дитячій літературі текст і картинка — як начинка і тісто у варенику. Складно сказати, що у варенику є ціннішим. Та Тарас точно знає, що є найважливішим в алегоричній повісті для дітей.

Орієнтація на співпрацю

— Чому вирішили написати для дітей?

— Це наша спільна багаторічна ідея. Ми давно хотіли розказати дітям про те, що знали, а знали про кротенят. Я як біолог добре вивчав життя кротів. Багато страшнуватого є у тому всьому. Кроти можуть померти від голоду, якщо чотири години нічого не їли. Вони можуть бути агресивними одне до одного, є хижаками, їдять інших живих істот. Кротячі лапки настільки сильні, що можуть роздерти живу тканину. До того всього вони погано бачать. Та це все до казки не пасує. Найголовніша риса у повісті про 13 кротенят і їхніх батьків — що вони ведуть потаємне життя. Ми не знаємо насправді, що відбувається під землею. Можна фантазувати, придумувати. Крім того, кротенята — дуже симпатичні герої.

— На якого читача розраховували?

— Ідеальний вік для повісті «Хто зробить сніг» — від шести до десяти років. Ця книжка зорієнтована на співпрацю дорослих із дітьми. Вона для батьків, які люблять, вміють і знають, як читати і розповідати щось своїм дітям. Найкращою аудиторією є діти, які налаштовані на те, щоб їхні батьки читанням і розповідями відкрили їм світ.

Мені здається, «Хто зробить сніг» написаний у формі порадника, як розповідати дітям про серйозне. Наприклад, про ту ж смерть.

Дітей, починаючи з раннього віку, хвилюють питання скінченності життя. Я знаю з досвіду зі спілкування зі своїми дітьми, а також з іншими, що це питання — одне з найцікавіших і виникає на різних рівнях. Це розуміння еволюціонує разом із розширенням знання про світ. Якщо дитина запитала про смерть, важливо не втекти від відповіді, не залякати і не затерти це питання, а пояснити, що це таке, дати зрозуміти, що їхній інтерес не випадковий. Ні в якому разі не можна казати: «Що ти таке дурне говориш». Якщо дорослі не тямлять, як пояснити дитині, нехай краще зізнаються, що самі цього не знають. Це є той момент, коли відповідь щира, не правдива, а саме щира, є важливішою.

«Діти цілком серйозно сприймають те, що написано»

— У вас двоє дорослих синів. Коли вони були дітьми, ви їм розповідали, хто робить сніг?

— Своїм не розказував. Одне з найважливіших усвідомлень, які подарували мені мої сини, це те, що всі діти хочуть якомога більше знати про найважливіші речі. Я не хочу акцентувати саме на смерті. Від того, як почати дітям казати про співжиття, залежить не тільки їхнє сприйняття світу. Значною мірою залежить їхня здатність до контакту з тими ж батьками, а далі з іншими. На основі того, яку відповідь вони отримають, у дітей буде формуватися модель співжиття, контакту.

— У повісті кротенята товаришують iз Німою куницею. Та ми знаємо, що діти часто бувають жорстокими і висміюють недоліки інших. Чому Ви уникаєте цих моментів?

— Стосунки кротенят з іншими тваринами навмисне ідеалізували. Ми не ставили собі за мету прикрасити життя чи показати його суцільним раєм, як на обкладинках «Вартової вежі», де тигри цілуються з сарнами, і серед того всього ходять усміхнені люди. Водночас це те, до чого можна прагнути, з чим по–справжньому є добре. Навіть діти, які чомусь мусять бути жорстокими, знають, що десь є любов. Їх хтось колись недолюбив, не показав дороги, але вони до пори до часу її шукають. Я не хочу ідеалізувати людську природу. Потреба любові і щирого контакту є дуже великою. Ми собі позволили у свій спосіб натякнути, що це якщо не є абсолютно можливе, то є бажане.

— Очевидно, що батька–крота, який варить каву і друкує на машинці, списували з себе. Кого ще з реального життя описали у повісті?

— Ми свідомо не йшли на правдоподібність, що кроти живуть тільки у землі. У повісті є багато елементів людського життя. Нам здавалося, що зробити такі реалії добре. Це не просто вигадана історія життя кротів, а алегорична казка, де під масками тваринок ховаються реальні людські відносини.

— Важко писати для дітей?

— Набагато важче, ніж для дорослих. Діти ще не надто розуміють, що література є умовним світом, зі своїми законами. Навіть дорослі сприймають літературу надто серйозно, а діти поготів. Вони не розуміють, що це є правила, про які домовилися. Тому їм часто не подобається театр. Дітям важко довго і мирно грати у складні ігри зі складними правилами. Одним із показників дорослості є згода з правилами, пошук консенсусу. Вся література є домовленістю. А діти до певного часу цілком серйозно сприймають книжку і те, що написано. Розповісти історію так, щоб їх не зневірити і не викликати відгуків, що все є пусте, дуже тяжко. Це правда іншої категорії.

— Як вам писалося на пару з дружиною?

— Для Мар’яни це була перша книжка у житті. Їй легше. Вдень ми не могли витримувати спаювання думок більше, як дві години. І за цей час могло бути два–три абзаци. Ми кожне речення писали разом, з урахуванням бажань один одного. Коли я перечитую написане, я розумію, що це і моє, і не моє. Бо кожне слово є спільним і домовленим.

n Чи буде продовження вашої спільної діяльності як дитячих письменників?

— Мінімум ще одна історія вийде у «Видавництві Старого Лева». Це буде розповідь про дорослішання кротенят. Пишемо у такому ж стилі, тобто для дітей до 12 років. Ми спробуємо розповісти про шлях самостійності, без заперечення дорослого світу і мавпування його малими кротенятами. У родині кротів усе відбувається швидше, ніж у людей, тож є в кого повчитися.

  • Чемним дітям під подушку

    Мало хто знає, але книжка — ідеальний подарунок на День святого Миколая. Книжка вміщається під подушку, не розтає, не бруднить постіль, не впирається в потилицю, а якщо її підібрати правильно і з любов’ю — приносить щастя, що триває значно довше, ніж радість від цукерок і мандаринок. Отож, поки є час, радимо зайти до книгарні й підібрати кожній дитині по книжці під подушку. >>

  • Малечині читання

    Особисто в мене збереглося два чіткі дитячі спогади про нетерпляче очікування. Я не могла ніяк «дотерпіти» до моменту, коли мама дозволить налити у склянку газованої води з вуличного автомата (неодмінно з сиропом!). І коли ж у поштовій скриньці я нарешті знову знайду журнал «Малятко». Минуло чимало років, газовані автомати відправили на смітник історії, змінилося ціле покоління. Але дещо таки лишилося вічним. Тепер уже моя маленька донечка «патрулює» поштову скриньку й щоразу запитує, коли вже прийде ЇЇ «Малятко». Але він досі однаково лишився і «моїм» журналом: той самий собачка з конвертиком, саморобка з жовтою «сорочкою», той самий «дзвіночок» і знайомі з дитинства віршики... Тільки я трохи «підросла». А моєму журналу вже 50 років... >>

  • Пригоди з комп’ютерним вужем

    Якщо ви одного прекрасного дня, повернувшись додому, побачите на робочому столі свого комп’ютера замість звичної заставки усміхнену мордочку вужа Ониська, можете не сумніватися — ваша дитина уже встигла познайомитися з новими мультимедійними аудіокнигами, які пропонує юним читачам вінницьке видавництво «Теза». А це значить, що відтепер вам потрібно буде докладати удвічі більше зусиль, щоб відвоювати у нащадків комп’ютер, бо крім цікавого тексту, професійно начитаного й аранжованого, тут є ще цікаві ігри, мозаїки, розмальовки та інші цікавинки, відірвати від яких дитину дуже складно. Або навпаки: ваш синочок чи донечка удвічі швидше прибиратиме у квартирі чи вчитиме уроки в обмін на дозвіл погратися з диском за мотивами творів Сашка Дерманського, Лесі Ворониної чи Галини Малик. Причому диски дозволяють одночасно і гратися, і слухати твір. >>