(з сайта hronika.info.)
Фермер Микола Сеніченко у селі Зозулинці Козятинського району Вінницької області під час доїння корів вмикає класичну музику — Баха, Моцарта, Бетховена. Каже, що це єдиний секрет, чому отримане молоко завжди вищого ґатунку. Якість кормів, стан здоров’я корів, гігієна та дотримання санітарних умов приміщень, де утримуються тварини, — ці привілеї за рангом дещо нижчі за Моцарта з Бетховеном.
Микола Сеніченко своїм методом ведення господарства «не відкрив Америку». Уже не перший рік на багатьох фермах від Англії до Ізраїлю дають слухати коровам класичну музику.
Про такий винахід науковців дізналися музиканти філармонії у місті Дортмунд, що на заході Німеччини в Рурській області. Дортмунд — місто вугільних шахт, покинута промзона, щось на зразок Єнакієвого. Зрозуміло, що шахтарі мають тисячу важливіших справ, аніж ходити у філармонію. І яким би перфектним не був концерт — все одно у залі десятки рядів зяяли пусткою. А для музиканта бенкет байдужості серед глядачів гірше смерті. Менеджери філармонії вирішили рятувати ситуацію і придумали геніальне рішення, аналогу якому у світі ще не було. До відкриття сезону музиканти підготували прем’єру концерту, на якій мали грати Гайдна Сонату мі–бемоль мажор. У класичному одязі, з інструментами, у перший вечір сезону вони пішли не у філармонію, а на ферму, і зіграли наживо концерт для 180 корів. Тварини мирно жували сіно і навіть оком не моргнули на те, що відбувалося в їхній стайні. Проте музиканти грали настільки старанно, ніби це був останній концерт у їхньому житті. Виступ на фермі записали. Після цього впродовж року тваринам вмикали Гайдна у виконанні філармонічного оркестру. Згодом у всіх магазинах міста з’явилося молоко у скляних пляшках під назвою «Молочний концерт Дортмунд».
На кожній пляшці замість інформації про виробника і склад продукції на етикетці була написана біографія одного з музикантів, який грав для корів. В Дортмунді почався молочний бум. Люди, які досі не купували молока, займали чергу за «Молочним концертом». А ті, що любили молоко та не цікавилося музикою, почали ходити у філармонію. Весь Дортмунд знав поіменно і в обличчя кожного з музикантів філармонії. Весь Дортмунд перейшов на молоко, на певний час майже відмовившись від пива і кока–коли. В результаті виграли і філармонія, і ферма — вони збільшили свій прибуток майже на 100%. Та й люди стали більш здоровими і культурними.
Канадська експерт та дослідниця у сфері культурного менеджменту Лідія Варбанова понад 20 років доводить, що у ХХІ столітті мистецтво неможливе без економіки. Про те, як арт може заробляти гроші і як грамотно вести переговори митцям, для яких у житті є тільки творчість, із бізнесменами, які вірять лише в цифри, Лідія Варбанова написала не одну книгу. На жаль, на сьогодні її праці не перекладені українською. Можливо, тому в наших містах філармонії досі не пішли з концертами на ферму.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
