Пам’ятник Василю Шкрібляку на території коледжу.
Територія коледжу має привабливий вигляд: велика кількість квітників, яскравими осінніми барвами милують погляд мальви, жоржини та інші квіти, яких тут море. Є в коледжу i свій парк — імені Федьковича. На території закладу встановлено пам’ятник тому самому Василю Шкрібляку — видатному народному майстру, який передавав свій талант першим студентам вижницького училища за часів Австро–Угорщини. До речі, про колишню імперію... На території коледжу і нині стоять добротні корпуси аудиторій, зведених ще в ті часи... Щоправда, нинішній європейський ремонт зроблено умільцями коледжу.
Аудиторії — навіть під час лекцій — завжди з відчиненими дверима. Тут постійно товпляться учні вижницьких шкіл: спостерігають, як студенти створюють красиві речі народного вжитку. В аудиторії, де вивчають ювелірну справу, студентка схилилася над жіночим гарнітуром. Вона вже виготовила сережки й кулон. У дівчини — тонкий смак, що не кажи...
Вижницьких школярів особливо приваблює навчальна майстерня художнього ковальства. Горно, горить яскравий вогонь, розпечений метал. Красивий процес народжує красиву річ... Ось в умілих руках студента палаючий метал перетворюється на чарівну троянду. З’являвляється листя, пелюстки, крихітні колючки. Я б ще довго милувався процесом Творення, але пролунав дзвінок, і я поспішаю зустрітися з директором коледжу, заслуженим працівником культури України, членом Спілки дизайнерів України Дмитром Козубовським, який очолює заклад уже двадцять шостий рік.
— Дмитре Онуфрійовичу, яких спеціалістів готує ваш навчальний заклад?
— Фахівців за трьома спеціальностями: декоративно–прикладне мистецтво, образотворче мистецтво, дизайн. Ці спеціальності мають сім спеціалізацій. Наприклад, художня обробка металу — ювелірна справа, художнє ковальство (воно в Україні відроджується). Ви бачили на території коледжу сучасного дизайну ковані огорожу, ворота, паркові лавочки — це все наша робота. Студенти і викладачі, які займаються художньою ковкою, беруть участь у республіканських і міжнародних конкурсах — здобувають там нагороди. Таким чином відділ динамічно розвивається: створено достатню матеріальну базу. Будемо пропонувати свої послуги.
Навчальний заклад розвивається на основі народного мистецтва України. Тому в коледжі вчаться студенти з різних куточків держави: Київщини, Одещини, Черкащини, Миколаївщини. Тож ми вивчаємо народне мистецтво всієї України. Оскільки наш заклад — на Буковині, то акцент робимо на самобутньому буковинському народному мистецтві.
Традиційною для нас є і художня обробка дерева. Саме з цього і починалося все у Вижниці... А ще — художнє ткацтво. Це найбільш традиційний вид рукоділля українців. Особливо в розробці гобеленів. У мистецтвознавчій літературі навіть є термін «вижницький гобелен». Не можу не згадати і наш відділ дизайну, який дуже успішно розвивається в коледжі. А свого часу цей напрям був визнаний комуністичними ідеологами як буржуазний, ворожий і його ліквідували...
— Я бачив, як ваша студентка працює над виготовленням дуже красивого ювелірного гарнітуру. Це справжній витвір мистецтва...
— Наші студенти завойовують призові місця всюди, де відбуваються відповідні конкурси. Рішенням Асоціації ювелірів України коледж — єдиний навчальний заклад I–IV рівнів акредитації — є дійсним членом цієї організації.
Крім вищезгаданих спеціалізацій, згадаю й про такі, як художня вишивка, моделювання та конструювання одягу — це сучасний дизайн верхнього одягу з використанням української вишивки. Наші колекції надзвичайно популярні. Так, ми брали участь у міжнародному конкурсі «Букова віть» і були відзначені міжнародним журі. Троє студентів, які спеціалізуються на художній обробці металу, стали цьогоріч переможцями міжнародного конкурсу «Є ідея» в Одесі. Всі призові місця завоювали наші студенти в регіональному фестивалі–конкурсі модельного одягу «Весняні акорди», що проходив в Івано–Франківську. Це лише незначна частина перемог наших вихованців на республіканських та міжнародних фестивалях і конкурсах.
Ще один дуже важливий момент нашої роботи — вже третій рік у коледжі організовується всеукраїнський конкурс «Вижницька палітра». У ньому беруть участь понад 500 обдарованих дітей, які мають нахил до художньої творчості. Щорічно 20–25 учасників конкурсу стають студентами коледжу.
— Дмитре Онуфрійовичу, а як справи з працевлаштуванням випускників коледжу?
— Насамперед ми готуємо фахівців для народного господарства України. Наші випускники не мають труднощів із працевлаштуванням. Вони працюють не лише в державному секторі, а й у приватному, і не лише на Буковині, а й у багатьох регіонах України. Вони швидко адаптуються до сучасних умов. Наприклад, нашу випускницю Роксолану Прокопчук запросила дирекція Київського ювелірного заводу. Там вона стала одним iз провідних дизайнерів–ювелірів. Київський ювелірний завод переказує нам кошти: на них ми закуповуємо обладнання для навчального процесу. Завод є базою для проходження практики нашими студентами. Як правило, наші випускники отримують достойну платню. Взагалі дипломи наших випускників цінують у світі. Вихованці закладу працюють у Росії, Канаді, Португалії, Італії... За фахом!
Серед вихованців коледжу є відомі нині люди не тільки в Україні... Іван Остафійчук — народний художник України, лауреат Шевченківської премії. Закінчив наш коледж і уславлений співак Василь Зінкевич...
— Яку ж професію він тут отримав?
— Художня обробка металу. Ювелір.
— Коли училище стало коледжем?
— У 1994 році. До речі, першим в Україні. Згодом ми підписали угоду з Чернівецьким Національним університетом імені Федьковича. На базі коледжу рішенням Міносвіти було створено факультет образотворчого декоративного мистецтва Чернівецького університету. Я — декан цього факультету на громадських засадах. У коледжі майбутній фахівець навчається чотири роки й отримує освітньо–кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста. Потім на конкурсній основі та за рейтингом дипломів зараховується на факультет університету. По закінченнi випускник отримує диплом бакалавра. Хоче людина йти далі — навчається ще рік, витримавши конкурс дипломів. Таким чином студент здобуває повну вищу освіту.
Як розповідає Дмитро Козубовський, навчальний заклад було створено 1905 року завдяки діяльності буковинської інтелігенції, зокрема нашого земляка — депутата віденського парламенту Миколи Василька. В роки УНР він був дипломатом. Вижницьке училище було відкрито для відродження народного мистецтва, яке внаслідок певних обставин почало занепадати. Багато народних майстрів поїхали до Канади, Америки в пошуках кращого життя. Це була перша хвиля української еміграції.
Першими студентами стали двадцять хлопців 17–річного віку. Вижницькій школі мистецтв відразу ж пощастило на викладачів — їх знали не лише в Україні, а й в Австро–Угорщині, Канаді, Російській імперії. Це, насамперед, Василь Дев’юк. У новостворену мистецьку школу на викладацьку роботу прийшов працювати Василь Шкрібляк — видатний народний майстер. Тепер коледж названо його ім’ям. Із перших кроків було взято курс на українське народне мистецтво. Учні, викладачі завойовували призові місця на міжнародних виставках, їх нагороджували срібними і золотими медалями. Про школу заговорили...
У роки Першої світової війни навчальний процес було призупинено — більшість студентів поповнила лави Українських січових стрільців. Мобілізували їх до війська Австро–Угорської імперії. У 1918 році Буковина відійшла до Румунії, і вже до 1940 року школа існувала як середній спеціальний навчальний заклад у системі освіти цієї країни.
Перехід під румунську юрисдикцію позначився дуже негативно: заклад iз 1927 року працював як нижча школа ремесла. Пізніше почалася румунізація, все українське було відкинуте, натомість було завезено зразки румунського народного мистецтва. Фактично Румунія готувала спеціалістів середньої ланки для своїх потреб. Із 1927 року викладали тільки румунською мовою. У той період iз 200 студентів лише шестеро були українцями, решта — румуни. У 1940 році Північна Буковина відійшла до складу УРСР і відразу ж рішенням Чернівецького облвиконкому було утворено середній спеціальний навчальний заклад під назвою «Вижницьке художньо–промислове училище». Воно готувало кадри для потреб народного господарства. У радянський період училище тримало лінію на розвиток українського мистецтва. Партійні органи намагалися тиснути, але викладацький колектив закладу не відступався.
Cправжній розквіт народного українсько–буковинського мистецтва почався з отримання Україною незалежності, коли зник ідеологічний тиск.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
