Не створи собі ворога народу

29.07.2004
Не створи собі ворога народу

Вiд навчань учбових СБУ перейшла до вправ на реальних людях. (Фото Укрінформ.)

      Вирок, проголошений у справі, яку порушила СБУ, вкотре скрутивши лапи українському «тероризму», вразив своєю жорстокістю. Двоє з десятка молодих людей, обвинувачених у замаху на державний лад, засуджені до 14 років ув'язнення. Решта отримала менше. Проте не настільки, аби не згадати принагідно нашу ж публікацію, що вийшла минулого тижня. Мається на увазі сюжет про етапування в'язнів з коментарями від Ніни Карпачової, яка згадувала про щорічні смерті засуджених, що гинуть уже по дорозі до колоній. А по прибутті на місце призначення на них чекає нове пекло. Отже, витримати чотирнадцять років у наших «шоушенках» — завдання не з простих. Однак людей засуджено... За що?

 

«Домашня кухня» тероризму

      Посягання на насильницьку зміну державного ладу... Бандитизм і пограбування миролюбних підданих цього самого ладу з метою фінансової підготовки до повстання... «Причорноморська радянська республіка», якою нібито марять обвинувачені... Запаси зброї, вибухових пристроїв... Гранати і бомби, виготовлені власноруч «терористами» (чи, бува, не на власній кухні, з начинкою у вигляді салату «Олів'є»?). І чи не забагато для однієї (котрої за рахунком з тих, що відвернула СБУ?) революції?

      Цю справу, як і решту тих, де головну скрипку відіграла Служба безпеки (йдеться, приміром, про «грибників» або ж про «масові заворушення» під час акції «Україна без Кучми»), відрізняє певна особливість. Пункти обвинувачення з таких справ звучать дуже непереконливо, бо переобтяжені вони цілими гронами страхітливих деталей. Пам'ятаєте у Булгакова? Чим більше директор Вар'єте Римський дізнавався з вуст Варенухи про паскудства Стьопи Ліходєєва, тим менше він вірив почутому. Ба, навіть більше: зрозумів Римський, що його підлеглий не просто бреше, а бреше цілковито — від першого до останнього слова.

      Цікаво те, що про завершення судового процесу і вирок, який прозвучав в Одеському апеляційному суді в середині цього місяця, промовчали всі державні структури, включно iз СБУ. Але ж саме тепер, коли вердикт проголошено, якраз і час коментувати, проводити брифінги, давати прес-конференції... Словом, відзначити власну пильність та успішне увінчання трудів праведних. Однак на офіційному сайті СБУ за період, що минув після вироку, стоїть лише повідомлення «Про розміщення електронної версії трьох номерів «З архівів Вучк-ГПУ-НКВД-КГБ» і тому подібна інформація.

      А дарма. Бо якби СБУ покопирсалась у власних архівах, не таких далеких від 2004-го року, як часи ГПУ та НКВС, ми могли б пригадати, як починалась уся ця справа. А починалась вона у грудні позаминулого року, коли в київському кінотеатрі «Загреб» суддя Волик зачитував унсовцям їхній вирок, а відтак на зміну одній політичній справі мала прийти інша. Хоч б для того, аби виправдати існування таких структур, як Служба безпеки.

Слідство в СІЗО: початок, кульмінація, фінал

      Отже, саме тоді Одесою та Миколаєвом прокотилася хвиля арештів, обшуків, допитів. СБУ цікавило «терористичне угруповання», членами якого нібито були семеро одеських комсомольців та четверо російських лівих активістів. 13 грудня у Миколаєві спецзагін «Альфа» штурмом узяв квартиру, в якій перебували майбутні підсудні. Частину «боївки» заарештували в Одесі без пострілів та вибухів: 19 грудня увечері наручники наділи на студента Богдана Зінченка, котрий вертався додому після тренування у спортклубі. В той же день не повернувся з роботи й Олександр Герасимов — його під конвоєм вивезли до Миколаєва.

      Першими затриманих (вік яких — близько двадцяти років) кинулися шукати їхні батьки. Як водиться у наших правоохоронних органах, рідних ніхто не квапився ставити до відома про все, що сталося. Проте так чи інакше, але справа «терористів» набула розголосу. Тим більше, що у квартирах активістів лівих молодіжних організацій тривали обшуки. На початку 2003 року відповідні заяви почали проголошуватись вже й з трибуни Верховної Ради: «Комсомольців катують... «Терористична справа» — провокація проти опозиції,» — заявили депутати-комуністи, з подібною оцінкою виступила і Юлія Тимошенко.

      На тлі цього продовжували надходити повідомлення про катування, яким піддають «терористів». Про те, зокрема, як сімнадцятирічну Ніну Польську били відразу кілька міліціянтів з Ленінського райвідділку Миколаєва, а на додачу ще й погрожували її згвалтувати. Про те, як закоханий у неї Олег Алексєєв намагався покінчити з собою. Про те, як росіянину Ігорю Данилову зламали сім ребер. Про сухе голодування Олександра Смирнова та Іллі Романова... Тортури в Миколаївському СІЗО вдруге стали темою виступів нардепів. СБУ зреагувала на розголос тортур: комсомольців етапували з миколаївської тюрми до одеської, умови перебування в якій значно пом'якшили: заарештованих перестали бити, а родичам навіть «подарували» право на передачі.

      Проте одному з обвинувачених від цього легше вже не було. Сергій Бердюгін помер в середині листопада 2003 року. І для людей більш-менш тямущих у медицині його смерть видалася щонайменше загадковою. Офіційно повідомлялося, що двадцятирічний хлопець помер від запалення печінки — дивної як для такого віку хвороби. Однак свідоцтво про смерть № 2697, підписане експертом Одеської міської лікарні Багитською, все розставляє на свої місця. Смерть спричинили малокрів'я органів, забрюшна гематома і розрив печінки, а також закрита травма живота, писала експерт. Де набув ці «хвороби» Сергій, здогадатися нескладно. Істина спливла на поверхню завдяки тому, що смертельно заслаблого Бердюгіна таки вдалося на кілька днів помістити до міської лікарні, а відтак його смерть констатували цивільні лікарі. Однак правоохоронні органи наполягали на своїй версії, тому загибель Бердюгіна ніхто розслідувати не став. Не розслідується вона і по цей день.

На комсомольців «повісили» нерозкриті справи?

      Загалом, «терористичній» справі преса приділяла небагато уваги. Писали про неї передусім інтернет-видання. «Українська правда», приміром, проаналізувала деякі пункти обвинувачень. «Логіка обвинувачення проста, — зазначала «УП». — Колишній моряк далекого плавання, а нині секретар Одеського міському ЛКСМУ, тридцятичотирирічний Андрій Яковенко збив із юнаків терористичну групу, яка скоювала напади на магазини з метою «експропріації» матеріальних цінностей. У змові з російськими ліворадикалами Яковенко, мовляв, реалізовував награбоване, купував зброю і видавав газету «Рада робітничих депутатів», у якій закликав до партизанської війни проти існуючого ладу. І гуляв цей розбійник зi своїми поплічниками південними регіонами України два роки, аж поки не втрапив до рук СБУ».

      «Дивує той факт, що правоохоронні органи начебто два роки поспіль спостерігали за діяльністю злочинного угруповання, а лише потім заарештували його членів», — говорить народний депутат від КПУ Володимир Аніщук. І справді, про скоєння злочинів дворічної давнини йдеться не у протоколах зізнання, а у постанові від 25 грудня минулого року про притягнення комсомольців до кримінальної відповідальності. Звернімо увагу на дату й місце затримання комсомольців: грудень, Одеса. Правоохоронцям час закривати річний звіт про розкриття злочинів. І де? В «Одесі-мамі», що завжди мала славу кримінального міста. Чому б не додати до справи комсомольців кілька «висячих» справ? Наприклад, напад на гастроном на вулиці Балківській, у ході якого було вбито продавщицю, викрадено 80 гривень та кілька пляшок горілки. Який сенс від такої експропріації терористам, що мають на меті повалення конституційного ладу та державної влади? Навіщо їм убивати продавщицю — представницю поневоленого класу, за права якого і змагаються ліві всього світу?».

      Уся ця справа була необхідна, зокрема, для того, аби «показати опозиційну молодь як покидьків, для чого на комсомольців достатньо «повісити» суто кримінальні статті, — підсумовувала «УП». — Але головним пунктом обвинувачення є тероризм і злочини проти державної влади. Спецслужби всього світу полюють на терористів, а СБУ чим гірша? Заарештувавши групу Яковенка, СБУ одночасно втерла носа своїм вічним конкурентам з МВС: от вам і розкриття кримінальних справ, і боротьба з тероризмом! Та й Штатам і Росії є що продемонструвати: Україна не така вже сільська околиця, в нас є свої терористи, і ми з ними нещадно боремося. Така собі данина моді».

      Ця «данина моді» вже дорого обійшлася засудженим. Однак повна ціна, яку їм належить сплатити за вироком голови Одеського апеляційного суду Володимира Тополєва, — ще попереду. Свого часу преса і громадськість високо тримали інформаційну хвилю щодо суду над унсовцями. І резонанс довкола кінотеатру «Загреб» дещо притишив бажання станцювати на кістках учасників «масових заворушень» 9 березня 2001 року. На жаль, історія не повторилася у випадку з «комсомольцями-терористами». Тому наразі залишається лише констатувати «фініта ля трагедію»...

 

      Вирок «комсомольцям-терористам» базувався на наступних статтях Кримінального кодексу: ст.187 — «розбій», ст.115 — «умисне вбивство», ст. 348 — «замах на життя правоохоронця», ст. 263 — «незаконне поводження з боєприпасами і вибуховими пристроями», ст.258 (ч.4) — «створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації», ст.109 — «дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади».

 

 

      За вироком Одеського апеляційного суду, зачитування якого тривало п'ять годин, громадянина України Олега Яковенка та росіянина Ігоря Данилова засуджено до 14 років ув'язнення. Українець Олег Алексєєв отримав 13 років, його співвітчизники Олександр Герасимов та Богдан Зінченко — по 11 років кожний. Росіяни Ілля Романов, Олександр Смирнов та Анатолій Плєво проведуть за гратами відповідно 10, 8 і 6 років. Громадянин Молдови Євген Семенов перебуватиме в ув'язненні протягом 3 років. І, нарешті, неповнолітню на момент арешту Ніну Польську (громадянку України) засуджено до чотирьох років позбавлення волі умовно. 

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>