Щодня, окрім неділі та свят, він зранку до обіду зачиняється у майстерні й малює, аби не втрачати форму, тобто твердість руки, яка тримає пензля. Зовні — худорлявою фігурою, притишеним голосом і гнучкою манерою розмови — власник майстерні справляє враження людини флегматичної, котра, зважаючи на літа, старається жити без різких рухів — подалі від інфаркту. Однак перше враження оманливе. Іван Лобода може «вибухнути», принаймні у двох випадках: коли набирається критична маса творчої енергії — тоді працює біля станка з майже демонічним завзяттям — та коли розмова торкається післявоєнного періоду, пов'язаного зі збройною національно-визвольною боротьбою в Західній Україні. Слова «націоналіст», «ОУН-УПА» для нього — як уприскування адреналіну.

Виявляється, вислів про те, що чужі діти ростуть швидко, можна дуже влучно спроектувати і на дитячі фестивалі. Здається, тільки-но вчора «Чорноморські ігри» дебютували у музичному просторі України, аж ось уже цей дитячий фестиваль вписав до своєї історії сьомий порядковий номер.