Дім збережених секретів

Наступного тижня на історичному календарі Тернопільщини з’явиться неабияка дата — своє сторіччя відзначатиме обласний краєзнавчий музей. Власне ювілейні урочини — у зв’язку з Великим постом та іншими об’єктивними причинами — перенесено на травень, ближче до Міжнародного дня музеїв. Однак ще торік заклад розпочав низку надзвичайно цікавих заходів, приурочених до ювілею. Завдяки їм багато хто з тернополян, які цікавляться краєзнавством, заново відкрили музей для себе. Зокрема, переконалися, що частина його експонатів справді унікальна, бо таких немає в жодному музеї не лише України, а й закордоння.

Серед експонатів був навіть… метеорит

13 квітня 1913 року в ще польському Тернополі почав діяти регіональний Подільський музей. Мав він тоді всього чотири невеликих зали для експозицій (етнографічної, історичної, природничої та археологічної), але в його фондах налічувалися десятки тисяч експонатів, словом, було чим пишатися. Зокрема, колекцією археологічних артефактів, нумізматичною, яка становила майже півтори тисячі старовинних монет та медалей, збірками стародруків та речей побутового вжитку. А серед унікальних поодиноких експонатів був навіть невеликий… метеорит. Однак уже під час Першої світової війни, що почалася незабаром, музейні зібрання дуже постраждали. Так, приміром, колекцію рідкісних монет викрали російські солдати, а повернути її вдалося аж через 15 років, та й то не повністю.

У 1932–му в Тернополі з’явився ще один музей — при українській гімназії «Рідна школа». А в 1939–му, з приєднанням західних областей до Великої України, на базі обох було створено Тернопільський обласний історико–краєзнавчий музей, куди було передано і найкращі колекції з районів. Об’єднана експозиція розташувалася вже у 12 кімнатах, відтак заклад майже не переривав роботу навіть у період фашистської окупації. На щастя, голов­ною хранителькою фондів у той час працювала велика ентузіастка музейної справи Стефанія Садовська. Жінка досконало володіла німецькою мовою, завдяки чому їй вдалося здобути певну лояльність окупаційних властей. Ризикуючи життям, пані Стефанії вдалося заховати і зберег­ти велику частину експонатів. Однак, залишаючи місто, окупанти все–таки прихопили з собою і деякі музейні цінності, наприклад майже півсот­ні кращих живописних полотен західноєвропейських художників ХVІІІ — ХІХ століть.

За радянських часів головний тернопільський музей вшанували навіть тим, що назвали на його честь вулицю, де він розташовувався в невеликому старому будинку. Але у 1968 році приміщення визнали аварійним, тож заклад на багато років просто закрили. Аж наприкінці 1982–го обласний краєзнавчий отримав друге життя, відкрившись у спеціально збудованому за сучасним проектом приміщенні на теперішньому майдані Мистецтв.

Врятовані музейниками

З початком української незалежності Тернопільський обласний краєзнавчий музей  став одним із кращих наукових і просвітницьких закладів держави. Сьогодні тут працює понад сорок наукових співробітників, частина з яких, завдяки спільному українсько–нідерландському проекту «Матра. Музеї України» удостоєна тренерських сертифікатів європейського зразка. Тільки впродовж 2005—2012 років проведено майже півсотні науково–практичних конференцій. Фондові матеріали були представлені на міжнародних виставках у Польщі, Німеччині, Румунії, Франції. У 1996–му від закладу «відбрунькувався» і працює в окремому режимі історико–меморіальний музей політичних в’язнів, який заслуговує окремої розповіді.

У фондах обласного краєзнавчого музею зараз зберігається понад 274 тисячі експонатів, 10 тисяч з яких є можливість одночасно виставляти у постійно змінюваній експозиції. Серед унікальних речей, яких немає більше ніде у світі, — роботи славетного Іоанна Георга Пінзеля, які нещодавно успішно повернулися з виставки у французькому Луврі, археологічні артефакти культури кулястих амфор, Трипільської та Черняхівської, стародруки Почаївської лаври. Надзвичайно великий інтерес становлять колекції національного одягу та вишитих рушників, що їх уже набереться на окремий музей, взірці місцевого килимарства та золототкацтва позаминулого століття, збірка стародавніх ікон та дерев’яної сакральної скульптури. До речі, остання в ці дні експонується в залах легендарного Збаразького замку. «Це — те, що по крихтах збирали наші співробітники на території всієї області, рятуючи не лише від забуття, а й від фізичного знищення, — розповідає про них директор Тернопільського краєзнавчого музею Степан Костюк. — Адже через незнання і роботи Пінзеля у нас подекуди вже збиралися на дрова пиляти. А одну з рідкісних ікон святого Стефана, приміром, знайшли серед лахміття бомжів. До слова, сьогодні часто можна почути, що сакральні пам’ятки повинні знаходитися винятково в храмах. Але особисто я вважаю, що мають на них право і музеї, бо передусім стараннями їх працівників було врятовано велику кількість сакральних речей в часи радянського войовничого атеїзму».

Музей — це не мертві речі

Виставкою сакрального мистецтва з власних фондів Тернопільський краєзнавчий започаткував минулої осені серію експозицій, приурочених до свого сторічного ювілею. Увійшли туди і виставки живопису — натюрмортів, пейзажів, портретів. Так, наприклад, у січні цього року відвідувачі змогли вперше побачити 36 портретів відомих представників місцевої аристократії XVIII—ХХ століть, які ніколи раніше не виставляли і які існують в єдиному екземплярі. Чимало проектів пов’язані з сучасністю. Один такий, приміром, музейники реалізовували спільно з «Тернопільобленерго» і стосувався він історії освітлення обласного центру.­

— Багато хто думає, що музей — це лише мертві речі, і що життя тут наче застигло, — каже Степан Костюк (до речі, за освітою багаторічний керівник Тернопільського краєзнавчого музею є журналістом). — Але я з цим абсолютно не згодний, бо буквально кожний музейний експонат має якийсь свій секрет, історію, легенду, треба лише хотіти про них дізнатися, а ми завжди раді в цьому допомогти. Знаєте, дуже цікаво спостерігати за зовсім юними відвідувачами, які на початку екскурсії часто байдужі і неуважні, а виходять з музею вже зовсім­ іншими. Робота у нас дуже цікава, хоч зовні і непоказна. Не шкодую, що віддав їй половину свого життя!

Сімейна реліквія, що стала експонатом

Чесно кажучи, я чекала, що директор музею скаржитиметься на постійний брак коштів, адже культура у нас, на жаль, фінансується за залишковим принципом. Однак він продемонстрував великий оптимізм, сказавши, що умови роботи нормальні і проблем з зар­платами чи оплатою комунальних послуг немає. А от з коштами на придбання нових експонатів, як і у всіх музеїв України, проблеми, звичайно, є. Але є у нас, слава Богу, і немало людей, небайдужих до збереження історії. Ось не так давно селяни з Борщівського району привезли до музею автентичний чоловічий костюм з домотканого полотна та інші старовинні речі, виготовлені з тканини. Багато років як сімейна реліквія зберігалися вони у шафі старенької самотньої жінки, коли ж вона померла — могли бути викинуті на смітник як непотріб. Або от з облавтодору передали тисячу вітальних листівок, які надходили в установу впродовж багатьох років. Виявляється, що для спеціалістів це також документальне історичне джерело. Зробив нещодавно цінний подарунок музею і тернопільський художник Юрій Чумак — передав 29 своїх полотен із сюжетними композиціями на історичну тематику.

Своєму сторічному ювілею присвятили в Тернопільському краєзнавчому й оригінальний цикл лекцій для школярів «Історія одного експоната». Причому їх тематика формується в тісному співробітництві з освітянами. Музейники пропонують теми міському управлінню освіти. Відтак вони коригуються відповідно до шкільних навчальних програм. Завдяки цьому, констатує Степан Костюк, упродовж останнього часу відчутно побільшало відвідувань музею саме учнями та їхніми вчителями. Заплановано і проведення тижнів краєзнавчого музею в навчальних закладах.

Ще в програмі святкових урочин — Всеукраїнська науково–практична конференція «Краєзнавча музеологія: минуле, сьогодення, перспективи», на яку запросили науковців із Києва та багатьох обласних центрів України. Відбудеться також урочиста академія та велике фольклорне свято, що музейники проводитимуть спільно з Центром народної творчості.