До Богданового університету у Черкасах приїжджали митці з Києва
Упродовж мистецького дійства звучали українські народні пісні, твори Кобзаря, покладені на музику та у виконанні Анатолія Паламаренка. >>
Єжи Гоффман на прес–конференції після київської презентації «Варшавської битви». (Юрія САПОЖНІКОВА.)
Наступного року маестро виповниться 80. У такому віці й у такому статусі він має право говорити все, що думає, — здебільшого Гоффман цим і користається (наприклад, обговорюючи у неділю на прес–конференції аспекти польської історії початку ХХ століття, на додачу до запальної промови режисер показав усім відомий промовистий жест «А ось вам..!»). Історія — це його коник, його любов і справа життя. Захопившись у ніжному віці романами Генріха Сенкевича, після успішної роботи в документалістиці він віддається зйомкам масштабних картин «Потоп», «Пан Володиєвський», а за багато років — і «Вогнем і мечем». Остання картина викликала неоднозначну реакцію серед українців: когось все ж зачепив дещо брутальний образ козаків у картині (проте у нас Гоффмана більше люблять, ніж ні). Захопившись українським питанням, режисер знімає чотирисерійний документальний фільм «Україна — становлення нації», який в Україні змогла переглянути обмежена кількість глядачів на прем’єрах 2008–го у Києві, Львові, Одесі, Донецьку. «У Польщі немає такого суспільного замовлення. Там традиції державності, незалежності були весь час. А тут, починаючи із XVIII ст., говорилося, що немає України, а є Мала і Велика Русь», — пояснює Гоффман, чому вирішив стати літописцем української минувшини. Але, очевидно, захоплення українською історією залишилося на поличці із документальною картиною, права на показ якої в Україні так ніхто й не купив, адже у фільмі «Варшавська битва 1920» про участь українських військових і політиків згадується лише мимохідь. «Маю право знімати, що мені подобається», — парирує режисер, коли йому вже зовсім набридають питання, й зізнається, що коли у фільмі стало вже надто багато політики, то він одним махом відсік за монтажним столом усе зайве. Він залишає конференц–зал під аплодисменти журналістів і з келихом коньяку в руці. На жаль, у цій поїздці Гоффмана не супроводжує третя дружина Ядвіга (попередня, Валентина Трахтенберг, померла від раку, коли режисер знімав стрічку «Вогнем і мечем»). Чи то жартома, чи всерйоз режисер кидає фразу: «Після повернення в Польщу я поїду в санаторій, а мій продюсер — у лікарню, бо має проблеми з серцем». У мене ж є мої «15 хвилин слави» на бліц–інтервю зі славетним художником.
— Пане Єжи, ну і наробили ви шороху своєю заявою, що не будете знімати фільм за книгою Василя Шкляра «Чорний ворон». А у чому причина?
— Мені не подобається ця книга. Я вважаю, що вона націоналістична, ксенофобська — там не боротьба із комунізмом, а на першому місці — ненависть до росіян, сцени про те, як зносять голови китайцям. Все це нагадує мені чорні сторінки партизанщини: коли люди надто довго знаходяться у лісі, то якою би чистою не була ідея від початку, потім все перетворюється у бандитизм просто заради збереження життя.
Я знаю, що є дуже глибока, трагічна і одночасно сенсаційна література про ті часи — не знаю як українська, але у нас є — про людей, які боролися із радянською владою і яких радянська влада потім переслідувала, які стали на сторону німців для боротьби з більшовиками, яких потім англійці продали Сталіну. Я зараз говорю про книгу Юзефа Мацкевича «Контра».
— Віктор Ющенко не зв’язувався з вами з приводу зйомок цього фільму?
— Він зв’язувався. Мені прислали книгу, я її прочитав, але відповів, що мене це не цікавить.
— Ви знімаєте фільми на історичну тематику. В Україні критика стверджує, що досить нам історизму в кіно, треба знімати про сучасність. А чим пояснити вашу відданість історичній темі?
— Тому що я можу собі дозволити робити те, що я хочу! Тому що я маю відданого глядача, який ходить на мої фільми, платить за квитки, і за ці гроші дозволяє мені знімати наступні фільми. Я ні від кого не залежу. От я хочу поставити запитання вам. Ви кажете, що у вас не цікавляться історичними фільмами, а про сучасність у вас знімають, у вас є кінематографія?
— Ви чудово знаєте на це відповідь.
— Немає! Я уже казав, що треба спочатку створити кінематографію, знімати недорогі фільми — комедії, мелодрами — щоби глядач почав ходити в кінотеатри на українські фільми. Для цього потрібен економічний базис — такий, як нам вдалося відвоювати у Польщі, що всі телевізійники — державні й приватні — віддають відсоток від прибутку від реклами на польське кіно.
— Можете поділитися, як ви цього досягли? Адже сьогодні у нас це питання стоїть дуже нагально.
— Спочатку було важко, тому що платити ніхто не хотів, а наші депутати не хотіли сваритися із приватними телеканалами. Але ми боролися у Сеймі більше шести років, і закон пройшов. Потрібна воля. Якщо ваш Президент буде переконаний, що Україні потрібен національний кінематограф, якщо цю ідею провести у Раді (адже такій великій країні з такою великою кількістю глядачів потрібен свій кінематограф), то це справа лише часу. І ще один важливий момент: якщо є гроші на кіно, то вони мають бути під громадським наглядом. А не таким чином: у мене є десять (мільйонів. — Ред.), я їх дам з умовою, що п’ять мені повернуть у кишеню.
— Чому в Україні ніхто не купив права на демонстрацію «Україна — становлення нації»?
— Ми були близькі до цього. Але шеф телебачення був змінений, потім інший також. Зараз ніхто у світі, крім нас, не володіє правами на цей фільм. Були лише дані права на продаж DVD у Канаді.
— У цей приїзд до Києва ви зустрічалися з Богданом Ступкою?
— Недавно він був у Польщі на моєму бенефісі. Але тут ми не зустрічалися. Його немає, ви ж знаєте, що у нього була складна операція, зараз — інша, він за кордоном.
— Ви звертаєтеся до польської та української історії. Чому не знімаєте фільми про єврейську, адже там також чимало цікавих тем?
— Я вже документальних фільмів не знімаю, якщо не рахувати «Україна — становлення нації», який стосується історії і України, і Польщі. Щодо єврейської історії, то я єврей за походженням, від чого ніколи не відрікався, але поляк за культурою, мовою, історією, вихованням — мене цікавить історія тiєї країни, де я живу. Щодо історії євреїв, то в Ізраїлі є кінематограф, є фонди, гроші і люди, які цим займаються.
— Сучасна польська культура досить потужно представлена в Україні. Але порівняно із літературою вашої країни ми мало знаємо про ваше сучасне кіно. Можете дати особисту оцінку сучасному польському кінематографу?
— У рік у нас у середньому виробляють понад 30 фільмів. Є багато дебютів, але мені не все подобається, хоча, як на мене, у нас багато талановитих людей. Мені здається, що наша критика тягне польське кіно не в той бік, щоб маргінальні теми ставали головними. Але мене не цікавить доля покидьків, це має право на існування, але це не основне.
Упродовж мистецького дійства звучали українські народні пісні, твори Кобзаря, покладені на музику та у виконанні Анатолія Паламаренка. >>
Актор-лялькар та доброволець Євген Невинський зник безвісти під час бою на Запорізькому напрямку ще 27 липня 2023 року. Лише нещодавно генетична експертиза підтвердила загибель військового 118-ї бригади. >>
У Києві в ніч на 17 травня демонтували будівлю, яку всупереч законодавству самочинно звела релігійна громада УПЦ МП на території Національного музею історії України в буферній зоні об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра". >>
Цьогоріч виповнюється ювілей фестивалю Дні української музики у Варшаві, які проходитимуть вже в десятий раз за 25 років існування. >>
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
Так уже склалося історично, що український спротив завжди вигадливий і яскравий, мистецький, символічний, сатиричний, зухвалий. >>