Зустріла якось свою давню приятельку, цікавлюся, як справи. «Та от, перевела сина в іншу школу. Не знайшов спільної мови з однокласниками...». Вітю я знаю як скромного та тихого хлопчика, відмінника. Що ж сталося? П’ятеро йолопів із класу зробили хлопця об’єктом знущань. Почалося все ще в молодших класах, спочатку над Вітею кепкували, потім почастішали різноманітні капості — то портфель заховають, то зошита порвуть, а якось навіть куртку в роздягальні порізали. Звертання до вчителів і директора результатів не дали — однокласники стали обережніші, все робили потай, тож спіймати на гарячому кривдників не вдавалося... Ця історія пригадалася під час прес–конференції «Дідівщина в школі», де фахівці розповіли, якою є ситуація з насильством у наших навчальних закладах і як із цим боротися.
За словами Любові Найдьонової, заступника директора Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, проблема цькування дитини однолітками в українських школах сьогодні набуває особливої гостроти. Це поняття охоплює не тільки фізичне насильство, а й психологічне (обзивають, дражнять). Або ж дитину просто ігнорують — не беруть до своїх ігор, не залучають до позакласного життя. В європейських країнах навіть існують цілі програми, які запобігають цьому явищу. Тому там, згідно з опитуваннями, досвід жертви цькування мають 14,1—15,9 відсотка дітей, тоді як в Україні цей показник удвічі більший! Такі дані були отримані під час опитування в чотирьох школах Києва. За його результатами, лише 44 відсотки підлітків відповіли, що не мають власного досвіду перебування в таких ситуаціях, і майже стільки ж (43%) сказали, що мають досвід цькувальника, а 13,4% — організатора цькування.
«Для дитини, яку постійно в школі цькують, це може мати негативні наслідки, — каже Любов Найдьонова. — У першу чергу — для здоров’я. Жертва цькування живе в хронічному стресі, вона погано спить, їсть, постійно пригнічена, гірше вчиться. Окрім того, це призводить до викривлення її соціального розвитку — в ситуації цькування дитина втрачає можливість нормально будувати стосунки з іншими людьми і розвивати свої соціальні навички: комунікації, вплив, лідерські здібності. Це призводить до того, що нерідко людина, яку цькували у школі, приходить на роботу і стає об’єктом цькування у колективі. Окрім того, ця ситуація шкідлива і для переслідувача, і для тих, хто спостерігає за цим, — вони звикають до того, що насильство — це норма». Але найстрашніше, що цькування може підштовхнути жертву навіть до суїциду. Власне, за кордоном програми запобігання шкільному насильству й були розроблені після того, як четверо підлітків у 80–х роках один за одним вчинили самогубство через те, що їх гнобили однолітки.
Фахівці зазначають, що цькування у м’яких формах є навіть нормою для дитячих колективів. Адже діти експериментують із тим, що можна, а чого ні. І от ці м’які форми вчителю важливо вчасно помітити і відрегулювати, а не пускати на самоплив. Інакше це стане для дітей вказівкою — так і робіть. «Ключова фігура в цій ситуації — вчитель. Саме він має припинити кепкування й насмішки однолітків над іншою дитиною, — каже голова Комітету сприяння захисту прав дитини Наталія Максимова. — Варто пам’ятати, що ці явища віддзеркалюють те, що є нормою в суспільстві. Якщо в державі існує «правда сили», то автоматично й інші інституції починають так розвиватися, зокрема, й школа».
Любов Найдьонова додає, що це ганебне явище притаманне дітям вже з 5—6 років, а загострюється проблема в підлітковому віці. Тому ще змалку варто займатися профілактикою: налаштовувати дітей на дружні стосунки, розвивати небайдужість до цих ситуацій. Адже часто трапляється так, що жертва з певних причин не може поскаржитися дорослим, тоді інші учні мають повідомити вчителя про те, що відбувається в класі. Або ж якщо клас стане горою за того, кого цькують один–двоє однокласників, то кривдники без підтримки швидко втратять інтерес до цього процесу.
Наразі фахівці працюють і над програмою, яка запобігатиме насильству в школі. А поки що в 82 школах дев’яти регіонів України впроваджено експериментальний курс для старшокласників під назвою «Медіакультура». «Проблема цькування в школі певним чином пов’язана з медіа. Тому що ті стосунки, які складаються в середовищі підлітків, часто скопійовані з аудіо–візуальних джерел, — каже Любов Найдьонова. — Прооаналізуймо, які серіали дивляться наші діти. Це «Вороніни», «Щасливі разом», «Універ». Саме з них вони переносять в реальний світ моделі поведінки». Тому курс «Медіакультура» й покликаний готувати дитину до правильного сприйняття інформаційного простору, вчитися встановлювати фільтри на побачене.
...Готуючи цей матеріал, я зателефонувала своїй приятельці і поцікавилася, як справи у Віті: «У новій школі син ожив. Клас його прийняв, з’явилися друзі, він один із найуспішніших учнів у класі, тож його поважають. Де й поділася його тихість і затурканість! Про колишню школу й згадувати не хоче. До речі, один із його кривдників уже «сидить» у колонії для неповнолітніх. Шкодую, що не перевела його в цю школу раніше. Але ж син довго не зізнавався, що його кривдять однокласники».
Діти не завжди розповідають батькам про те, що їх у школі ображають. Але діагностувати, що дитину в школі цькують, неважко. Отже, наголошують фахівці, батьків мають насторожити такі ознаки:
— дитина приходить зі школи з порваними, пошкодженими речами, або часто їх губить;
— має на тілі подряпини або синці;
— дитина пригнічена, не хоче йти до школи, придумує неіснуючі хвороби, щоб залишитися вдома;
— коли йде до школи, то обирає нелогічно довгий шлях.
Коли батьки дізналися, що їхня дитина є жертвою цькування, слід поговорити з класним керівником, директором школи, побувати на позакласній годині й поговорити з самими кривдниками чи їхніми батьками. Якщо це не допомогло, слід подумати про переведення дитини в іншу школу. Але це — крайній крок. Бо не завжди він стовідсотково вирішить проблему: дитині, яку цькували, притаманна поведінка жертви, тож вона і на новому місці може провокувати відповідне ставлення до себе. Тому для такої дитини буде корисною консультація психолога.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
