Музичні велетні і фестиваль: Польща продовжує підтримувати українську музику
Цьогоріч виповнюється ювілей фестивалю Дні української музики у Варшаві, які проходитимуть вже в десятий раз за 25 років існування. >>
Сцена з вистави: Дмитро Кузьмiн (Водемон), Лілія Гревцова (Іоланта). (Фото надане Національним театром опери і балету і мені Шевченка.)
У багатьох прихильникiв класичної музики оперна спадщина видатного росiйського композитора Петра Іллiча Чайковського асоцiюється у першу чергу з найвiдомiшими його шедеврами в цьому жанрi — «Євгенiй Онєгiн» та «Пiкова дама». На жаль, iншi, не менш талановитi, опери Чайковського, зокрема такi, як «Черевички», «Орлеанська дiва», «Мазепа», «Чародiйка», значно рiдше можна почути в театрах України. Єдиним винятком є остання опера композитора — «Іоланта», створена ним за два роки до передчасної смертi. Так, на сценi Київського театру опери i балету для дiтей i юнацтва вже близько 20 рокiв вона йде з незмiнним успiхом; три роки тому вдала сценiчна версiя «Іоланти» прикрасила репертуар оперної студiї Нацiональної музичної академiї України ім. П. Чайковського (до речi, чудовi декорацiї та костюми для цiєї постановки виготовили в Харкiвському театрi опери та балету).
У Нацiональній опері України цей шедевр уперше поставили 7 грудня 1961 року. Оновити ж постановку взялися лише через 50 років: прем’єра «Іоланти» вiдбулася 1 липня. Над виставою працювали: головний диригент театру, народний артист України та Росiї Володимир Кожухар, молодий режисер Микола Третяк i народний художник України Марiя Левитська. Вони спробували поновому прочитати чудову i сповнену поетичної досконалостi казку про любов i шляхетнiсть. Ефектне тло для розгортання сюжету створює сценографiчне рішення у чорносiрих, бiлих та синьоблакитних кольорах — сiрий балдахiн iз зiрками у виглядi шатра, скелястий ландшафт на задньому плані, вдалi костюми персонажiв, витриманi у стилi XV століття. Цiкавою також є iдея ввести алегоричнi фiгури у чорному, якi символiзують слiпоту принцеси. Хоча в цiлому режисура вистави виглядає дещо статичною i малодинамiчною. Водночас глядачеві немає що закинути аритистам. Після закінчення опери зал стоячи вітав Лiлiю Гревцову (Іоланта), Тараса Штонду (король Рене), Дмитра Кузьмiна (Водемон), Ігоря Мокренка (Роберт), Олександра Мiлєва (Бертран), Тетяну Пiмiнову (Марта) й Михайла Кiрiшева (ЕбенХакiя).
І все ж шкода, що Нацiональна опера України протягом нинiшнього сезону спромоглася лише поновити «Сiльську честь» П’єтро Масканьї — одноактну оперу — i поставити ще один одноактний шедевр — «Іоланту», яка все ж бiльше придатна для камерної сцени. Згадаймо також балет «Володар Борисфену» на музику Євгена Станковича, однак його художня та мистецька цiннiсть викликає певнi сумнiви.
У новому сезонi керiвництво театру обiцяє порадувати шанувальникiв класичної опери i балету новими солiдними постановками. Але чи вдасться їх втiлити уповнi й якiсно? Лише час зможе дати об’єктивну вiдповiдь на це питання.
P. S. Закриття 143го сезону в Національній опері відбудеться 10 липня постановкою «Запорожець за Дунаєм». Сьогодні на сцені театру можна прослухати «Іоланту».
В основу п’єси «Дочка короля Рене» покладено давню легенду про слiпу вiд народження принцесу, вiд якої оточуючi приховують цей факт. Випадково до замку потрапляє молодий лицар Водемон, від якого Іоланта дізнається про свою сліпоту. Кохання принцеси i Водемона призводить до щасливої розв’язки: Іоланта прозрiває.
Цьогоріч виповнюється ювілей фестивалю Дні української музики у Варшаві, які проходитимуть вже в десятий раз за 25 років існування. >>
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
Так уже склалося історично, що український спротив завжди вигадливий і яскравий, мистецький, символічний, сатиричний, зухвалий. >>
У Великій лаврській дзвіниці Києво-Печерської лаври відкрилась виставка "Ікони на ящиках з-під набоїв". Це проєкт київських художників Соні Атлантової та Олександра Клименка. >>