Довгий час понад п’ять тисяч експонатів зберігалися у двокімнатній квартирі Віри Григорівни. Тільки цьогоріч, уже після смерті колекціонерки, вдалося облаштувати для експозиції окреме приміщення при міському краєзнавчому музеї Херсона.
Чи можна жити в музеї? Віра Писанська сама створила і фактично прожила своє життя в унікальному домашньому музеї. Ще замолоду вона стала «своєю» в «Зоряному містечку». Начальник Центру підготовки космонавтів імені Гагаріна Петро Климук щорічно присилав їй вітання з Днем космонавтики, вважаючи її почесним членом загону астронавтів. Закохана в космос жінка особисто знала родини Гагаріна, Леонова, Корольова, Ціолковського.
«За експонатами приватної колекції Віри Писанської можна детально вивчити історію освоєння космосу людиною, — розповідає «УМ» науковий співробітник краєзнавчого музею Олег Дьяченко. — Одних тільки пам’ятних підписів на фотографіях налічується понад 500. Є серед них автографи всіх радянських космонавтів і багатьох зарубіжних. А ось, мабуть, найбiльш незвичайний: «Ніл Армстронг 21 липня 1969, командир «Аполлона–11», перший із землян, який відчув під собою твердь іншої планети». Є в колекції Писанської і такий цікавий експонат, як колоски з Байконура. От як згадує у своєму щоденнику Віра Григорівна той день, коли їй пощастило стати їх володаркою: «Я побачила це диво, коли побувала в гостях у матері Сергія Павловича Корольова, коли мене запросили на 90–річний ювілей цієї мудрої жінки. Я її сама тоді запитала: «Маріє Миколаївно, що це за колоски?» Жінка відповіла: «Коли перші космонавти поверталися з космосу на Землю, то зривали в степу ці колоски і давали на згадку моєму Сергійкові». Тоді я попрохала: «Будь ласка, дайте мені хоч малесеньку гілочку», — надивитися не можу: це ж їх торкалися руки людей, перед якими я завжди схиляла голову!».
Коли в 1961 році по радіо вперше передали новини про те, що людина полетіла до зірок, Віра Григорівна вирішила, що має побачити цю людину. Вона, тоді ще студентка медучилища, написала листа космонавту й додала своє фото. Так, напевне, робили мільйони її ровесниць, закоханих у Гагаріна. Вірі Григорівні пощастило — вона отримала відповідь! Це була не стандартна відписка, відчувалося, що проста українська дівчина зуміла викликати першого космонавта на відвертість. Переписка тривала довгий час. Після загибелі Гагаріна, Писанська продовжувала листуватися з його матір’ю. Вона підтримувала жінку, писала їй про те, що її син — дивовижна людина, яка відкрила всьому світу дорогу в небо. З матір’ю Гагаріна вона неодноразово зустрічалася в Москві. «На подив проста й відкрита жінка, — згадує Ганну Тимофіївну сама Писанська у своїх спогадах. — Саме від матері Гагарін успадкував цю загадкову посмішку, яка притягувала до себе мільйони людей».
За спогадами онуки Оксани, щоранку Віра Григорівна починала з обходу своєї колекції. «Бабуся обов’язково зітре пил iз бюста Гагаріна і не забуде перекинутися з ним парою слів: «Доброго ранку, Юро!» — з теплом згадує Оксана. — Незважаючи на захоплення космосом, бабуся була глибоко віруючою людиною. Вона говорила, що людині ще належить пізнати багато чого, і що смерті немає. Є просто останній політ людини в космос»...
Свого часу жінка, незважаючи на фінансові труднощі, відмовилася продати експонати зі своєї колекції іноземним туристам. «Не можна торгувати душею!» — казала вона. Писанська до самої смерті залишалася справжнім фанатом космосу, хоча цікавість до її діяльності практично звелася навівець. Мрія «космічної бабусі» про облаштування музею космонавтики у Херсоні здійснилася лише через 20 років...
У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>
Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>
Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>
Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>
«Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>
«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>
