У пересічного українця з космосом сьогодні асоціюються здебільшого ціни в магазинах. Жарти жартами, але думка багатьох — на полицях он гречки немає, який уже там космос! — є абсолютно хибною. Україна не просто космічна держава, а ще й одна з найуспішніших і найефективніших у світі. «У Європі наші потужності в цій галузі можна порівняти з Францією, Німеччиною та Італією. І, власне, все, — каже Едуард Кузнєцов, радник голови Державного космічного агентства України. — У світовому рейтингу ми посідаємо 7—8–му сходинку після США, Росії, Китаю та ще кількох країн. І у світі, і у Європі маємо дуже пристойні позиції, якими мусимо завдячувати своїм талановитим фахівцям та створеній ними унікальній техніці. Вони — гордість нашої держави». Про потенціал і перспективи нашої ракетно–космічної галузі ми й розмовляємо з паном Кузнєцовим.
«Думка, що космонавти — це показник космічної держави, є помилковою»
— Едуарде Івановичу, для багатьох звичайних людей космічний статус держави все ж асоціюється з польотами. Український космонавт востаннє був на орбіті майже 14 років тому. Які сьогодні в українців шанси знову полетіти у космос?
— Насправді думка, що космонавти — це показник космічної держави, є помилковою. Я не заперечую важливість пілотованої космонавтики. Але Україна йде іншим і ефективнішим шляхом — шляхом вивчення космосу за допомогою автоматичних приладів. Наприклад, ми є досить непоганими фахівцями у створенні супутників дистанційного зондування Землі. За всю історію космонавтики ми створили і запустили понад 400 таких супутників. Для нас і нашого бюджету це — нормальний вихід із ситуації. Вважаю, що, використовуючи таку автоматичну техніку, ми можемо зробити не менший внесок у світову науку, ніж пілотована космонавтика. Так, пілотована космонавтика — це ефектно, красиво, але... надзвичайно дорого. Ми сьогодні не можемо дозволити собі працювати в такому напрямі.
— Отже, Україна сьогодні своїх космонавтів не готує?
— Коли в 1996 році ми оголосили конкурс на політ на «Шаттлі», на нього подали заявки 38 осіб. Це були як військові (Леонід Каденюк, наприклад, військовий льотчик–випробовувач, його дублер Ярослав Пустовий — теж офіцер), так і цивільні: В’ячеслав Мейтарчан, кандидат наук із КПІ, Надія Адамчук, науковий співробітник Інституту ботаніки НАН України. Тут, в Україні, ми проводили з ними певну підготовку — фізичну, медичну. Але на сьогодні у світі є тільки дві точки, де готують космонавтів. Це Росія і США. І всіх космонавтів (а їх є зараз у світі близько 520, з яких 55 — жінки, і вони представляють 35 країн світу) готують там. За винятком хіба що китайських тайконавтів, які також шанують школу в Москві, але мають свою специфіку при підготовці. Тому якщо говорити про підготовку космонавтів в Україні, то, звичайно, ми будемо користуватися тією школою і тим досвідом, які є в Росії чи Штатах. Створювати щось заново — у нас не вистачить ні часу, ні коштів.
Взагалі, якщо в майбутньому постане питання про політ нашого космонавта на орбіту, це, найімовірніше, будуть міжнародні проекти і міжнародні екіпажі, як це було під час польоту Каденюка. Цим шляхом нині йде більшість країн.
«Ми не нахлібники, а заробляємо для держави пристойні гроші»
— Над якими проектами сьогодні працює ракетно–космічна галузь нашої країни?
— Зараз ми розробляємо спільний із Бразилією проект щодо будівництва стартового комплексу для ракетоносія «Циклон–4» на космодромі «Алкантара». Завдяки йому ми отримаємо незалежний доступ у космос. Ще один плюс: «Циклон–4» — це буде суто українська ракета, в якій комплектуючі з інших країн зведені до мінімуму. Ми провели упродовж кількох років грандіозну роботу: зробили нову систему управління — бортовий і обчислювальний комплекси створили на нашому київському «Арсеналі», впродовж минулого і цього років випробували його. Відтак запуски космічних апаратів «Циклоном–4» плануємо розпочати вже в 2012 році.
Два роки тому американці, знаючи, що закінчується термін використання «Шаттлів», звернулися до нас, щоб створити спільну транспортну ракету, яка доставлятиме на міжнародну космічну станцію вантажі. Цей проект отримав назву «Таурус–2». Одну з двох ступенів ракети зробили наші фахівці, іншу виготовляють американці.
Сподіваюся, що з другого півріччя запрацює на нову силу проект «Сі Лонч» («Морський старт»). Є домовленість, що перші пуски відбудуться вже в нинішньому році. Найважливіше, що в цьому проекті ракета–носій «Зеніт» — українського виробництва. І на сьогодні конкуренції цій ракеті немає. По–перше, вона має автоматичну підготовку і старт із морської платформи «Одіссей». По–друге, працює на екологічно чистому паливі. А по–третє, ракета має дуже хорошу систему управління і наведення, що забезпечує виведення космічних апаратів із дуже високою точністю в задану точку на орбіті. Починаючи з 1999 року, було здійснено 30 пусків. Здебільшого запускалися телекомунікаційні космічні апарати, які призначалися переважно для обслуговування США. Це дуже відповідально, але Штати, довіряючи українським фахівцям, ставили найдорожчі і найсучасніші телекомунікаційні супутники на ракету «Зеніт».
— Скільки грошей сьогодні виділяється на космічну галузь?
— Мало! Їх не достатньо для реалізації наших планів і перспектив. Космічна програма, четверта за рахунком у незалежній Україні, яка зараз перебуває на останньому етапі реалізації, була профінансована лише на 30 відсотків. Уряди економили й економлять на фінансуванні космічних програм і виділяють мінімум для того, щоб наша галузь працювала. Це фінансування забезпечує не розвиток космічної галузі, а тільки всього–на–всього її підтримку. Якщо так триватиме й надалі, то пройде ще кілька років — і ми відстанемо від наших колег з інших країн. Тому що ці держави, незважаючи на кризу, не шкодують грошей на космос.
— А чи багато галузь заробляє?
— Ми не такі нахлібники, як здається людям — мовляв, нема куди гроші подіти, то викидають на космос. Зовсім ні! Космічна галузь у нас унікальна. Вона суттєво поповнює державну казну. Ми вносимо в бюджет більше податків та обов’язкових платежів, ніж бюджет виділяє нам на космічну програму! Якщо взяти КБ «Південне», то воно сплачує в бюджет удвічі більше коштів, ніж отримує на розвиток космічної діяльності.
За роки незалежності ми здійснили десь 125 пусків ракетоносіїв, запустили 220 космічних апаратів в інтересах 12 країн світу. Тобто з усіх пусків, здійснених у світі, 9–11 відсотків належить Україні. А це все гроші, наші робочі місця, зарплата і податки в бюджет країни. І ми робитимемо все для того, щоб українська техніка працювала на світовому ринку ефективно й заробляла гроші. Але не можна з космічних підприємств висмоктувати кошти і нічого не давати взамін!
Наведу ще такий приклад. Починаючи з 2000 року, ми виконали понад 4,5 тисячі міжнародних контрактів. І заробили 4,5 мільярда доларів. Заробили, зауважу, не торгуючи зерном, металом чи іншою сировиною, а унікальною високоінтелектуальною технікою. Тому ці мільярди в десятки разів вагоміші! І якщо Україна й далі хоче бачити себе у так званому клубі космічних держав, то й фінансування галузі має бути на належному рівні. Інакше доведеться космічні програми позакривати, вчених розпустити на базар. Але це буде великий стратегічний програш для нашої держави. Ми маємо поки що унікальні шанси бути в колі високорозвинених країн.
«Ми могли б прогнозувати землетруси за два–три дні»
— Які цікаві проекти не вдалося реалізувати або довелося «заморозити» через брак коштів?
— Ну ось, наприклад, ми кілька років агітуємо керівництво Японії, Китаю та інших країн долучитися до створення системи попередження землетрусів. У нас навіть був такий проект під назвою «Попередження», зараз ми його називаємо по–іншому — «Іоносат». Наші українські вчені розробили унікальну технологію. Річ у тім, що, коли одна тектонічна плита насувається на іншу, в атмосферу викидається певна енергія, а в іоносфері відбувається своєрідне збурення. І космічний апарат його здатен зафіксувати, а вже на основі цих даних легко зробити висновок, що через два–три дні тут буде землетрус, і навіть спрогнозувати його потужність. Що це нам дає? При потребі ми могли б попередити населення про небезпеку і провести евакуацію. Ми б давно вже запустили цей проект, але ніхто не хоче вкладати в нього гроші.
— Наскільки актуальна для галузі проблема старіння кадрів? Чи охоче молодь іде на «космічну» роботу?
— Справді, сьогодні в галузі середній вік працівників — близько 50 років. Людей до тридцяти років працює всього 8–10 відсотків. Але не тому, що їх не цікавить така робота. Навпаки, в наших вишах — у Національному авіаційному університеті, Харківському аерокосмічному університеті, на факультеті аерокосмічних систем у КПІ, у Дніпропетровському університеті — маємо досить великий конкурс. Приходять надзвичайно талановиті молоді люди. Але після закінчення вишу вони рік працюють і йдуть. Їх охоче беруть у банківську сферу, в комп’ютерні фірми... Хтось, звісно, залишається, але це одиниці, віддані своїй мрії працювати над створенням ракетно–космічної техніки. Щоб утримати молодь у галузі, потрібна нормальна зарплата, перспектива на житло. Наші керівники підприємств розуміють це і роблять у рамках законодавства різноманітні доплати молодим фахівцям. Намагаємося будувати житло, забезпечуємо гуртожитками. Але хотілося б мати для цієї мети значно більші кошти й можливості.