Розробники Концепції мовної освіти в Україні позавчора підбили підсумки громадського обговорення документа. Того самого, на яке було відведено часу менше, ніж місяць. Правда, Міністерство освіти тепер намагається зробити всіх дурнями і переконати, що обговорення Концепіцї почалося ще в... серпні. Саме таке повідомлення нині висить на сайті МОН. Хоча члени громадського руху «Не будь байдужим!» знайшли у своїх архівах зображення старої інтернет–сторінки міністерства з повідомленням про те, що Концепцію було винесено на громадське обговорення 27 грудня! Сам текст Концепції також зник із міністерського сайту. Не здивуюся, якщо в результаті ми отримаємо зовсім інший документ, ніж нам пропонували «обговорювати».
За словами керівника робочої групи, професор кафедри педагогіки і психології Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної педагогічної освіти Євдокії Голобородько, розробники Концепції отримала понад сто пропозицій. Скупо, адже, наприклад, у процесі обговорення змін до Правил дорожнього руху таких пропозицій уже надійшло більше 700! Відтак і разючих змін до документа внесено не було. «Ми зійшлися на тому, що питання, якою мовою спілкуватися, — особиста справа громадянина, прибрали характеристику «міжнаціональний» для російської мови, а також поміняли місцями «рідну» і «державну» мову в тезах концепції», — цитує Євдокію Голобородько «Коммєрсант». Нагадаємо, що в початковому тексті документа зазначалося, що громадяни повинні володіти «рідною і державною мовами». Пані Євдокія додала, що документ «певною мірою» розширює права російської мови в Україні, але, мовляв, «виховання багатомовної особи є однією з його цілей». Чому ж тоді «багатомовній» особі не пропонують вивчати англійську чи італійську (заробітчани точно були б вдячні)? Чому нас уперто намагаються вчити одному іноземному «язику» — російському, хоча ми давно вже виросли зі штанців Радянського Союзу?
Водночас екс–заступник міністра освіти і директор Центру освітнього моніторингу Павло Полянський узагалі вважає, що ніякої потреби у створенні цієї Концепції не було. «Якщо розглядати її як бюрократичний документ, то, на жаль, складається враження, ніби його укладачі недостатньо розуміють, що являє собою концепція як така. Тобто перед нами — певна декларація намірів, механізму забезпечення яких — ресурсного, фінансового, кадрового — немає. Тож маємо аж ніяк не концепцію, а досить скромну методичну рекомендацію з мовного питання у освітній сфері, — розповів руху «Не будь байдужим!» Павло Полянський. — Не бачу нагальної потреби створювати таку концепцію, достатньо просто виконувати вже чинні закони (які чітко розставляють акценти у «мовному питанні»): Конституцію, Закон України «Про освіту», Національну доктрину розвитку освіти, навчальні програми. Це за умови, якщо у розробників немає прагнення до білінгвізації».