День українського війська — 14 жовтня — відзначають і солдати дивізії СС «Галичина» та їхні прихильники. Політичні дискусії перетворили старих вояків чи то на кривавих убивць і зрадників, чи на борців за волю України. Такі діаметрально протилежні оцінки дивізійники отримали з огляду на приналежність до німецьких підрозділів «Ваффен–СС» та організаційну роль Військової управи Українського центрального комітету (голова — Володимир Кубійович).
14–та гренадерська дивізія військ СС «Галичина» була створена з добровольців Львівщини, Івано–Франківщини, Тернопільщини й Волині у квітні 1943 р. з метою боротьби проти більшовиків на боці німців. Спершу до дивізії записалося 84 тисячі охочих юнаків і чоловіків, що мешкали на території західноукраїнських областей, окупованих нацистами; зрештою відібрали 13 тисяч. Після розгрому в липні 1944–го в оточенні під Бродами дивізія була переформована, боролася з червоними партизанами у Словаччині та Югославії, воювала в Австрії. У квітні 1945 р. цей підрозділ присягнув Україні під назвою «1–ша Українська дивізія Української національної армії», але проявити себе так і не зміг, бо 7 травня він відійшов у зону британської окупації, після чого дивізійники були інтерновані.
Не вдаючись у дискусії, хотілося б зауважити, що в підрозділі були не книжкові персонажі, а реальні люди, життя яких не обмежувалося війною. У дивізії, через яку пройшли десятки тисяч українців, діяли духовий і джазовий оркестри, футбольні команди тощо. Успіхи у спорті — окрема тема. Ними дивізія завдячує тому ентузіазму, з яким молодь у 1943 р. зустріла новину про формування регулярного українського збройного підрозділу.
Співорганізатори з УЦК наголошували: служба в дивізії «Галичина» — почесний обов’язок кожного українця, що хоче жити в незалежній державі і зневажає комуністичний режим. Потік українських юнаків, охочих влитися в дивізію, посилювався, чим ближче підступала радянська армія. Тисячі з них склали голови в кривавій м’ясорубці. Решта — врятувалися в західному полоні й еміграції. >>
