У рідному університеті у студентів була хороша база, щоб робити відкриття. Тепер таких умов вони не мають. (Фото Івана ЛЮБИША-КІРДЕЯ.)
Побутує думка, що нині українська освіта розвивається не так, як того вимагає час: дипломні й курсові стають не гіршим товаром, ніж шкарпетки, а загальний рівень інтелектуального розвитку громадян поступово сходить нанівець. «Інтелект Клуб», який успішно функціонував при Національному технічному університеті КПІ з 2003 року до травня 2008 року, можна по праву назвати приємним винятком із загальної «освітянської» картини. Клуб об’єднував найкращих та найуспішніших студентів — учасників міжнародних конференцій, переможців олімпіад, організаторів семінарів, виставок і вечорів. До 2008 року стіни рідного інституту надихали молодь на нові звершення. А останні два роки, відколи студентам дали зрозуміти, що їхня діяльність у стінах університету небажана, надихають на пошук відповіді на запитання: кому стали на заваді перспективні студенти?
«Я не знаю жодної студентської організації в Україні, яка б займалася наукою практично: з дослідженнями, лабораторно, — каже засновник «Інтелект Клубу», викладач Інституту прикладного системного аналізу Олександр Громовий. — А нам це зробити вдалося. Ми знайшли той «ключик», який відкриває у молоді потенціал, креативність і бажання працювати. А секрет простий: потрібно дати можливість кожному студенту працювати над тим, що його найбільше цікавить».
За словами Олександра, у 2003 році студенти самі почали проявляти ініціативу, щоб зробити життя цікавішим і організувати клуб за інтересами. «Нас дуже підтримував і надихав завідувач кафедри системного проектування Інституту прикладного системного аналізу Анатолій Петренко. Кафедра виділила для «Інтелект Клубу» приміщення, а саме «Лабораторію студентських ініціатив». З часом ректор КПІ Михайло Згуровський виділив для нас підвальне приміщення площею 50 квадратних метрів. Ми там зробили ремонт і проводили всі свої заходи», — ділиться Громовий і показує список семінарів, зустрічей і майстер–класів, які організував «Інтелект Клуб». Тільки за чотири місяці 2008 року вдалось провести 24 публічні заходи. Внутрішня ж робота велася щоденно до пізньої ночі — іноді студентів доводилося ледь не силою витягувати з робочих місць.
Почали з малого — організовували зустрічі з різними провідними спеціалістами і видатними особистостями. Згодом взялися за оптимізацію навчального процесу — розробили і впровадили програму «Студентський інтенсив», за якою семестрову програму студент у команді міг засвоїти за півтора–два місяці. Потім розробили програму клієнт, завдяки якому по всьому світу можна було спостерігати в реальному часі за ходом шахових змагань у Дрездені (до речі, наступна олімпіада проходила з використанням цієї розробки). А далі — зустрічі, присвячені інформаційному розвитку людини, семінари Київського інституту управління проектами, тренінги, майстер–класи з фотографії, футбольний чемпіонат кафедри між студентами і викладачами, театральні спектаклі...
«Ми зняли десятихвилинний фільм про нашу кафедру. Дуже вдалий, як на мене. Якогось року були проблеми з абітурієнтами, ми зібралися клубом, їздили по школах і організовували покази. Це кардинально змінило ситуацію і стало ще однією нашою маленькою перемогою», — розповідає викладач.
«Чому почалися відверті репресії проти «Інтелект Клубу» — мені не зрозуміло, — говорить Олександр Громовий. — Ситуація склалася досить дивна: і ректор, і завідуючий кафедрою ніби повністю нас підтримували, надихали та заохочували, а збиратися і щось організовувати з часом клубу стало непросто. Одного разу до нас завітав правоохоронець, який «порадив» відмінити захід, в іншому випадку обіцяв неприємності для працівників кафедри. Пізніше я з’ясував, що «товариш» з органів — «позаштатник», але про нього говорили «тихим голосом».
Після того візиту «Інтелект Клуб» потрапив у число порушників правил внутрішнього розпорядку. Причому приводів до цього було вигадано чимало: то до клубу зайдуть сторонні (студенти з інших навчальних закладів), то «інтелектуали» дуже шумлять і заважають вахтерам працювати. Словом, фантазії у перевіряльників не позичати. Та й досвіду бюрократії також.
«Які нам тільки документи не придумували! — розповідає Громовий. — Спочатку ми узгодили план заходів: творчі зустрічі, роботи фотогуртка, гуртки з веб–програмування, кіноклуб... Згодом нам повідомили, що перебувати в приміщенні університету ми маємо лише до 20:00. Потім уточнили, що тільки до сьомої вечора.
Крім того, відтепер усі наші документи підписували не менше 5 людей. На кожний захід «Інтелект Клуб» почав готувати службову записку, яка узгоджувалася із головою студради, завідувачем кафедри, керуючим справами університету, деканом і навіть iз проректором. За два тижні до зустрічі чи семінару клуб повинен був скласти точний список людей, які будуть брати в ньому участь. Потім видавали перепустки: одного типу — для студентів інших вишів (а це представники 15 ВНЗ), іншого — для студентів КПІ інших факультетів (для них теж стало необхідністю їх отримувати).
Студент Андрій Андреєв, член «Інтелект Клубу», з яким нам довелося поспілкуватися, розповів, як одного разу вахтери викликали міліцію через «дебош» і «балаган»: «Виникла дурна ситуація: працівники МВС зайшли до нас у лабораторію, де за комп’ютерами сиділи кілька десятків студентів і працюють. Єдине, що могло викликати шум, — клацання клавіатури. Нас вивели на прохідну, там вахтери почали говорити вже не про «дебош» і «балаган», а про те, що ми тут просто допізна сидимо і невідомо чим займаємося. Тоді один iз правоохоронців з гумором поцікавився у вахтерів, що, на їхню думку, йому робити — вивести студента з університету силою, щоб він не вчився, чи може просто тут розстріляти?»
За словами Андрія, був час, коли членів «Інтелект Клубу» звинувачували в сектантстві і фанатизмі. Такий висновок зробив завідувач кафедри філософії професор Новіков, голова однієї з комісій, що перевіряла діяльність клубу. Ним же і було визначено, що найактивніші члени «Інтелект Клубу», які спільно розробляли проект iз медико–інженерним факультетом (питаннями взаємодії «людина–комп’ютер») є соціально–небезпечними елементами і сектантами.
Умови роботи «Інтелект Клубу» ставали все жорсткішими. У найкращих традиціях Радянського Союзу про кожну зустріч вимагали звіти (з обов’язково зазначеною кількістю присутніх студентів, кількістю гостей, прiзвища ведучого, і відповідального за захід). «А ось мої «погони», — Громовий дістає з папки дві догани, — бачите: «за порушення внутрішнього розпорядку». За підписом проректора Печеника. Ще одна — і в КПІ я не працюватиму».
Наразі «Інтелект Клуб» працює в іншому приміщенні, не прив’язаному до університету. «Пройдений шлях додав нам досвіду і зробив сильнішими, — додає Олександр Громовий. — У Києві офіційно зареєстрована молодіжна громадська організація «Київський Інтелект Клуб», маємо печатку, договори з партнерами, співпрацюємо з міжнародними компаніями, готуємо перше в Україні хай–тек–шоу... Крім того, почали займатися тим, за що у світі ще ніхто не брався: працюємо над проектом, який допоможе людині працювати з комп’ютером без клавіатури. В Америці розробили чіп, після вживлення якого в мозок людина зможе керувати комп’ютером «безконтактно». Ми ж хочемо довести, що для цього не потрібен навіть чіп. Нині діяльність Клубу отримала міжнародне визнання. Окрім київського філіалу, центри Клубу відкрилися в Голландії, Росії та США. Проводиться щорічна міжнародна конференція. Але чому цей проект «зарубали» при українському провідному університеті, де є хороша база і наша наукова діяльність тільки піднімає рейтинг ВНЗ, — не зрозуміло».
«УМ» вдалося поспілкуватися із завідувачем кафедри системного проектування — професором Анатолієм Петренком. Він поділився своїм баченням ситуації:
— «Інтелект Клуб» розгорнув свою діяльність дуже активно. Я думаю, ми їм із самого початку дозволили більше, ніж можна: і приміщення дали, і можливість працювати в лабораторіях кафедри. Але, коли діяльність клубу перестала відповідати тим напрямам роботи, якими займається кафедра, припинити це стало необхідністю.
Самі подумайте: яким чином наша кафедра може підтримувати цей окультизм: вони там, наскільки мені відомо, якоюсь психологією займалися, безконтактним управлінням комп’ютером? «Інтелект Клуб» шукав щось на межі фантастики. Було задіяно багато сторонніх людей, вони навіть ректору поза мої очі якісь кляузи писали, звернення. Хіба можна таке допускати?
Відремонтоване ними підвальне приміщення зараз стоїть порожнє, ми плануємо передати його студраді. Ректор хоче ввести ще одну штатну одиницю для керування новим гуртком. А з «Інтелект Клубом» усе зрозуміло: «двічі в одну річку не ввійдеш».
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
