Затюкана євроінтеграція

      За два дні після Мукачева червону лінію перетнули і в зовнішній політиці... Найсмішніше те, що саме ця Верховна Рада, за улюбленою «експортною» версією наших чиновників, є найбільш проєвропейською за всю історію новітньої незалежності України. Найстрашнішою була та байдужість, з якою «проєвропейські» депутати з більшості сприймали неспростовні аргументи проти участі України в ЄЕП, не виказуючи жодного бажання хоча б для годиться взяти участь в обговоренні. Найогидніше було спостерігати, як міністр юстиції Олександр Лавринович лише безпорадно розвів руками й винувато усміхнувся, коли «нашоукраїнець» Павло Мовчан запитав: а де ж поділися застереження, які міністерство висловлювало у вересні, перед підписанням єепівської угоди?

      Поки в Мукачеві прибирали розгромлені виборчі дільниці, а «міцна як ніколи» президентська Адміністрація вживала останніх стимулюючих заходів перед голосуванням з угоди зі створення ЄЕП, сам Президент Кучма на спільній з прем'єром Нідерландів прес-конференції знову заявив: Україна сподівається отримати відповіді на запитання, що стосуються її інтеграції в Європейський союз, на наступному саміті ЄС—Україна. Невідомо, чому за приблизно аналогічних обставин досі не проситься до Євросоюзу сусідня Білорусь — може, тому що до Мінська вже давно не їздять ані прем'єр Нідерландів, ані будь-які інші лідери європейських країн, отож і відповідної нагоди немає? Після останніх подій стало цілком очевидним, що в осяжному майбутньому така ж доля може чекати й Київ, адже всі українські питання європейцям зручніше буде вирішувати через Москву. А щодо демагогії Кучми, то на сьогодні реалії такі: коли раніше офіційний Київ мав хоч якісь підстави вимагати від Європейського союзу чіткішого означення своїх перспектив на майбутнє, то тепер вони якщо й не зникли зовсім, то звелися до критичного мінімуму. Можливо, протягом найближчих місяців не стане й цього.

      Утім і Кучма, і його Адміністрація разом із «проєвропейською» більшістю Верховної Ради мало не щодня самі дають собі відповіді на запитання щодо майбутніх відносин України з Європейським Союзом. Ратифікація угоди про створення ЄЕП стала однією з багатьох таких, але чи не найвагомішою за весь час і так сумнівної української євроінтеграції. Та й запитань більше до самих українських «євроінтеграторів», аніж до Брюсселя. Чому під час позавчорашнього обговорення угоди єдиними її публічними прихильниками стали комуністи — неприховано антиєвропейська політична сила з її традиційною маячнею про «братерські народи»? Де за півроку поділися ті застереження, які висували перед підписанням угоди міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, МЗС, Мін'юст? Згадаймо минулорічні дискусії та заяви. У разі приєднання до ЄЕП відбудеться зміна оголошеного стратегічного курсу на європейську інтеграцію, гальмування вступу до СОТ, суттєве звуження повноважень України щодо вибору найоптимальніших напрямів зовнішньої політики, знизиться зацікавленість європейських компаній до інвестування в українську економіку, наголошував у вересні минулого року тодішній міністр економіки та з питань європейської інтеграції Валерій Хорошковський, вижитий згодом з уряду «натхненником» ЄЕП Миколою Азаровим. Вступ до Єдиного економічного простору має ознаки митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном і може ускладнити відносини України з Євросоюзом, заявляв тоді ж перший заступник міністра закордонних справ з питань європейської інтеграції Олександр Чалий. «Якщо ЄЕП набере форму митного союзу, то це призведе до певних наслідків, позначиться на природі відносин України та ЄС, а також вплине на вступ України до СОТ», — застерігав, перебуваючи у вересні в Києві, комісар ЄС з питань розширення Гюнтер Ферхойген. «...Заплановане створення Єдиного економічного простору разом iз Росією, Білоруссю та Казахстаном може зашкодити подальшому співробітництву між Україною та ЄС», — попереджав в ухваленій у листопаді резолюції Європейський парламент. І Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради, і Комітет ВР у закордонних справах вважали за доцільне ратифікацію угоди з детальними застереженнями, які б убезпечили подальшу європейську інтеграцію України та її вступ до Світової організації торгівлі, і депутати більшості мали перед собою детальні висновки та аргументи — чому всім цим знехтувала «найбільш проєвропейська» за всі часи Верховна Рада? Чому тепер міністр юстиції Олександр Лавринович може лише ніяково посміхатися на запитання колишніх колег та соратників й безпорадно розводити руками, всім своїм виглядом натякаючи на своє жалюгідне підневільне становище? Чому «без зауважень», як свідчить Довідка про погодження законопроекту, сприймає сьогодні угоду МЗС в особі його глави Костянтина Грищенка?

      Існує заспокійлива думка: ЄЕП усе одно не відбудеться, як і багато чого на теренах колишнього СРСР. Справді, за бажання можна цим повтішатися — на безриб'ї і рак риба. Але, відверто кажучи, до останнього моменту так само не вірилося, що «проєвропейські» депутати зомбовано, всупереч всім аргументам тиснутимуть кнопки за вступ до ЄЕП, а до цього (мабуть, як посаг до єепівського шлюбу) — за добровільну віддачу Росії Керченської протоки. А чи багатьом вірилося до минулої неділі, що в нас можливі такі вибори, які відбулися в Мукачеві? Українська влада є сьогодні цілком непрогнозованою і щодо внутрішньої, і щодо зовнішньої політики, а коли й прогнозованою, то лише в найгірших її намірах. Що можна очікувати за таких обставин від Європи?

      Та навіть якщо ЄЕП «колись» не відбудеться, самим фактом участі в ньому України її зовнішньополітичним національним інтересам уже завдано величезної шкоди. Навряд чи Євросоюз розкидатиме карти й гадатиме, що ж станеться згодом з ЄЕП, та будуватиме свої відносини з Україною, виходячи з можливості провалу цього «другого Переяслава». Навряд чи серйозно сприйматимуть заяви про бажання Києва вступити колись до ЄС або ж отримати письмово зафіксовані обіцянки щодо членства. Скептицизму щодо європейського майбутнього нашої держави у Брюсселі й без цього завжди вистачало, тепер він має всі шанси суттєво збільшитися.

      Бо сьогодні в європейських столицях чітко бачать одне: Україна створила Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю та Казахстаном, і, виходячи з ратифікованого Верховною Радою документа, немає жодних причин вважати, що Україна не дійде в цій євразійській інтеграції до митного чи валютного союзів. Зрозуміло, що порожня євроінтеграційна демагогія Кучми, Грищенка чи інших високопосадовців давно вже не мають у Європі жодної довіри й такою причиною бути не можуть. Минулого року ЄС і в особі чільників Єврокомісії, і з боку Європарламенту досить чітко означив своє ставлення до участі України в ЄЕП, і тепер Брюссель, Берлін, Париж чи Варшава більше, ніж будь-коли, можуть не перейматися докорами совісті в разі викреслення України зі списку потенційних мешканців спільного європейського дому. Поза сумнівом, це позначиться на змісті Плану дій Україна—ЄС, у якому офіційний Київ хоче бачити чіткий вихід на перспективи асоційованого членства вже за 2-3 роки. Доповідаючи, до речі, у Верховній Раді, перший віце-прем'єр Микола Азаров і не намагався вже переконати, що ЄЕП обмежуватиметься для України лише зоною вільної торгівлі — то яких перспектив ми хочемо від ЄС? Тим більше що участю в ЄЕП Київ порушує низку ухвалених раніше євроінтеграційних документів: Угоду про партнерство і співробітництво між ЄС та Україною, стратегію і програму інтеграції України до ЄС та інші. Україні, по ідеї, тепер доведеться переглянути угоди, вже укладені в рамках переговорного процесі зі вступу до СОТ, а деякі й денонсувати (давня мрія Росії!).

      Лише невиліковні оптимісти можуть усерйоз сподіватися: застереження про те, що Україна братиме участь у ЄЕП там, де це не суперечить її Конституції, справді убезпечить нашу державу — це ж у країні, де апологети саме такого застерження мало не щодня самі порушують Основний закон, а Конституційний Суд уже засвідчив свою здатність танцювати під владну дудку! Взагалі, поки Президент Кучма, сидячи біля євровікна на Банковій, мрійливо виглядає відповідей із Брюсселя, самі європейці однозначно шаленіють від зовнішньополітичних трюків Києва. Їм, членам Європейського Союзу, які через гострі суперечки з приводу моделі голосування в Раді міністрів ЄС відсунули у грудні ухвалення союзної Конституції, а тепер наполегливо шукають такий варіант, який вдовольнив би і великі, і малі країни, дав би кожній рівні права у процесі прийняття рішень, стовідсотково не дано зрозуміти: чому Україна абсолютно добровільно, жертовно, без жодних дискусій віддає Росії право домінувати у регулюючому органі ЄЕП, наперед ставлячи себе і в катастрофічну економічну залежність, і в становище політичного сателіта Москви. Мабуть, так само в НАТО чухають тепер потилицю й намагаються допетрати: чому кораблі Альянсу, до якого Україна ніби також хоче приєднатися, віднині не зможуть плавати бодай під українським берегом Азовського моря без дозволу Москви?

      Учора сумне взаконення єепівської мрії Президента Кучми прокоментував речник Генерального департаменту зовнішніх відносин Європейської комісії Дієго де Охеда. Якщо угоду про Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю і Казахстаном буде втілено в життя, в України можуть виникнути проблеми зі вступом до Світової організації торгівлі та наближенням до ЄС — офіційно повторив він уже й так відомі речі в інтерв'ю «Німецькій хвилі». Він зазначив, що не бачить негайних результатів приєднання Києва до ЄЕП, однак це може бути несумісним із проголошеними раніше намірами України вступити до СОТ та ЄС.  «Я не вірю, що Україна зіткнеться із ситуацією, коли треба буде зробити новий стратегічний вибір. Україна зробила вибір — майбутня інтеграція в ЄС», — заявляв минулого року в Києві Гюнтер Ферхойген. Такий собі брюссельський оптиміст. Мабуть, наврочив.