Інтернетом в Україні користуються вже 11 млн. осіб. (Фото з сайту www.sxc.hu.)
У ці вересневі дні 40 років тому група вчених під керівництвом Леонарда Клейнрока в університеті Каліфорнії провели експеримент із передачі інформації з одного допотопного комп’ютера на другий через дротові з’єднання. Це не були файли, малюнки чи текстові повідомлення. Це був обмін беззмістовними цифровими даними. Експеримент завершився вдало. Дослідники довели, що інформацію можна передавати пакетним методом у цифровому вигляді за допомогою комп’ютерів. Друге вересня 1969 року вважається датою народження інтернету. Його «батько» Клейнрок пише в автобіографії, що має походження з України.
За версією газети «Лос–Анджелес таймс», Леонард Клейнрок належить до 50 найвизначніших осіб, чиї дії та винаходи вплинули на розвиток людства у ХХ столітті. «Я був переконаний, що мій винахід переверне світ, але ж не настільки!» — скаже професор через багато років.
Клейнрок в автобіографії пише, що народився у Нью–Йорку в родині вихідців з України. Вищу технічну освіту здобув у Массачусетському політехнічному інституті.
Сьогодні знайти пана Леонарда неважко. У Клейнрока є простенький інтернет–сайт (www.lk.cs.ucla.edu), і він залюбки відповідає на листи всіх цікавих. У такий спосіб проінтерв’ював «батька інтернету» й автор цих рядків. 75–річний фахівець люб’язно відповів на запитання про себе та свою роль у створенні глобальної всесвітньої мережі.
— По приїзду до США з України батьки змінили прізвище, відповідно до поширених тут англоподібних, — розповідає Леонард. — Виріс я в Нью–Йорку, на Манхеттені, тут навчався, а згодом переїхав до Бостона, в штат Массачусетс. Згодом тривалий час працював у Каліфорнії. На моїх очах творилася Силіконова долина...
А захоплення технікою почалося з коміксів. Я, будучи малим, читав «Бетмена» і натрапив на план–схему — саморобку кристалічного радіо, яким начебто користувався Бетмен. Я заходився його робити. Взяв батьківське старе лезо для гоління, картон, олівець, поцупив навушник із сусіднього телефону–автомата, підібрав ще деякі деталі. Бракувало тільки одного конденсатора. Я переконав матір, що він мені дуже потрібен, вона дала мені гроші, і я пішов у магазин радіотоварів. Продавець запитав, який конденсатор мені потрібен, я на пальцях описав, для чого. Продавець мені дав те, що треба. Запрацювало! Я не міг натішитися... Так у мені народився інженер, — ділиться спогадами Клейнрок.
Практичним дослідам у 1961 році передувала публікація в липні того року роботи Леонарда про пакетний принцип передачі даних «Інформаційний потік у великих комунікаційних мережах». Саме в цій праці був сформований головний принцип побудови глобальних інформаційних мереж. Його можна переповісти приблизно так: для ефективної та надійної передачі даних на необмежено велику відстань упродовж невизначено великого проміжку часу через невизначену кількість допоміжних вузлів дані повинні розподілятися на невеликі пакети (фрагменти) і передаватися не залежно одне від одного, збираючись докупи лише, так би мовити, після перетину фінішної лінії — тобто на комп’ютері, який приймає цю інформацію. Кожен пакет повинен містити всі необхідні дані (адресу, заголовок) про повідомлення, аби кожен проміжний вузол міг визначити його подальше спрямування, а вузол (комп’ютер), що приймає, — власне, прийняти й перевірити цілісність інформації.
До цього перспективним вважався метод комутації каналів, який використовують у традиційному телефонному зв’язку, де, як відомо, канал зв’язку виділяється винятково для послуг двох користувачів. Пакетний спосіб передачі даних передбачає, що один канал можна використовувати для одночасної передачі даних від багатьох користувачів. У цьому і був сенс винаходу.
Пізніше пакетна технологія стала наріжною ланкою практично всіх інформаційних мереж.
У далекому 1961–му Клейнрок поставив собі за мету передати на комп’ютер у іншому місті три літери (L–O–G) й отримати у відповідь дві (I–N). Літери L і O дійшли до адресата, а G десь «застрягла». Прийшла і відповідь, але — дещо інша, ніж очікували. Проте це все було свідченням успіху: система працює, а збоїв у передачі інформації можна буде уникнути, провівши додаткові математичні дослідження.
Тоді ж у 1961 році винаходом Леонарда Клейнрока зацікавилися спеціалісти Агенції перспективних дослідницьких проектів міністерства оборони США. Згодом цей напрям розробки методу з’єднання між комп’ютерами став провідним у роботі агенції.
За рік Леонард опублікував низку статей у наукових журналах. Він просував ідею пакетної передачі файлів та доводив, що при цьому не потрібен центральний комп’ютер–начальник, натомість усі електронно–обчислювальні машини є рівноправними учасниками процесу передачі даних.
У 1964 році вийшла друком книга Клейнрока «Комунікаційні мережі: пакетна передача інформації та форма». Ця праця лягла в основу нового експерименту. Вчені з’єднали за допомогою звичайної низькошвидкісної телефонної лінії два комп’ютери, віддалені між собою кількома сотнями кілометрів (Каліфорнія—Массачусетс), довівши таким чином, що технологія пакетної комунікації дозволяє створити розподільчі мережі, розмежовані географічно. Так виникла перша в історії нелокальна комп’ютерна мережа.
Тоді ж стало зрозуміло, що телефонні лінії навряд чи стануть у пригоді при потребі передавання комп’ютерами великих обсягів інформації. Відтак інші дослідники почали розробляти теорії про створення автономних комп’ютерних мереж.
Ось так, поступово, ідеї Леонарда набували практичного використання та з року в рік удосконалювалися.
У 1967 році з’явився арпанет — дідусь сьогоднішнього інтернету. Це військовий проект, для якого принциповою була децентралізація, можливість функціонування у випадку знищення того чи іншого вузла. Пакетний принцип передачі (обміну) інформації найкраще підходив для таких цілей. За кілька років учені створили єдину комп’ютерну мережу для чотирьох дослідницьких центрів, розкиданих по США. Леонард Клейнрок у цьому проекті курирував напрям вимірювання всіх засобів та аналізу мережі.
— Оскільки цим проектом зацікавилося оборонне відомство, то проблем із коштами ми не відчували, — розповідає «Україні молодій» Лен Клейнрок. — Єдине, що нас бентежило, — чи правильно ми прорахували свої технічні можливості. Адже не забувайте, про які роки йдеться. Деяке обладнання, поширене сьогодні, ми виготовляли вперше, спираючись лише на теорію. Традиційних на сьогодні дисплеїв, модемів, мережевих карт, «мишок» не було. Мої колеги відповідали за інші напрямки роботи. Хтось досліджував якість перемальовування на перфокартах зображення, переданого через мережу... Однак ані я, ані мої колеги не сумнівалися в успішності проекту.
Першим вузлом арпанету став створений Клейнроком мережевий вимірювальний центр. Цей же ж центр відіслав перше змістовне міжкомп’ютерне повідомлення з Лос–Анджелеса у Стенфордський університет і отримав змістовну відповідь.
Аби це стало можливим, Леонард разом із колегами з’єднав лабораторний комп’ютер із IMP–машиною (interface message processor), яка обробляла команди і керувала трафіком. Подібний «агрегат» установили і в Стенфорді. Ось вони–то й обмінялися інформацією — 2 вересня 1969 року.
«Лабораторний комп’ютер, з яким ми працювали, — це величезний за розміром електронно–обчислюваний комплекс, — зазначає Леонард. — За допомогою кабелю ми приєднали його до іншого комплексу — IMP–машини, яка стояла в сусідньому приміщенні, й відіслали повідомлення привітального змісту у Стенфорд. Звідти за кілька хвилин отримали відповідь. Це було лише кілька бітів текстової інформації».
Наприкінці 1960–х років дослідникам удалося збільшити швидкість пакетної передачі інформації арпанету з 2,4 до 50 Кбіт/с.
Надалі до арпанету долучалося все більше комп’ютерів. У 1972 році відбулася публічна презентація можливостей комп’ютерної мережі. А сама мережа перестала бути суто військовою за призначенням. До неї могли приєднуватися підприємства та державні установи.
Тоді ж виникла і комерційна електронна пошта. Можливість спілкуватися в обхід телефонних мереж та поштових відділень відразу знайшла багато охочих у ділових колах.
— Передбачити, яким буде інтернет через 10—15 чи більше років, — важко, — каже Леонард Клейнрок. — Думаю, що відбуватиметься його просування у соціальні сфери, оскільки він має для цього практично необмежений запас. Нинішні соціальні мережі — це квіточки порівняно з можливостями інтернету. Мережа ставатиме більш доступною з економічної точки зору і дружньою — із психологічної... Через 20—30 років він буде скрізь — у стінах, в одязі, в повітрі, в окулярах, але це буде не такий інтернет, як ми його собі можемо уявити зараз.
Сьогодні акцент треба робити на безпеці. Великі промислові структури та урядові відомства, на жаль, практично не захищені від втручання у свою роботу. Ми замислювали інтернет як відкритий і простий простір для цивілізованого людства. Загроза може полягати в іншому — в можливості несанкціонованого доступу до стратегічних об’єктів й управління ними, — зазначає винахідник.
З іншого боку, за словами містера Клейнрока, інтернет сам став уже стратегічним об’єктом. І ця роль із часом ставатиме ще важливішою.
За даними порталу Bigmir.net, в Україні кількість інтернет–користувачів сягнула 11 млн. осіб (станом на липень 2009 р.). При цьому кількість абонентів швидкісного доступу в інтернет — 1,75 млн. (на кінець березня 2009 р.).
У 2012 р. у світі, за прогнозами компанії eMarketer, буде понад 1,7 млрд. користувачів мережі інтернет. Зростання аудиторії багато в чому відбуватиметься за рахунок таких країн, як Китай, Росія, Індія, Бразилія та Мексика.
Станом на кінець червня ц. р. у Китаї було зареєстровано 338 млн. інтернет–користувачів. Кількість користувачів «всесвітньої мережі» в Китаї, де існує цензура інтернету, перевищує все населення Сполучених Штатів.
Леонард Клейнрок
Американський учений–комп’ютерник,
професор Каліфорнійського університету (Лос–Анджелес).
Народився 13 червня 1934 р. у Нью–Йорку.
Торік нагороджений найвищою гуманітарною нагородою США — Національною медаллю науки «За фундаментальний внесок у математичну теорію сучасних мереж, пакетний спосіб передачі інформації, на яких побудовані інтернет–технології».
Журнал «Тайм» зарахував Клейнрока до числа найвизначніших американських вчених.
Батько чотирьох дітей та шести онуків.
Захоплення — карате (чорний пояс), марафонський біг, пазли.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
