Ірпінь—Копенгаген—Київ
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
Деякі критики вже поспішили висловитися, що це був рік змарнованих книжкових очікувань. Мовляв, літературні передовики цього року сиділи тихо — крім Марії Матіос, — тож і обговорювати нема чого. Андруховичу, Малярчук, Жадану та Забужко ставимо прогули, відтак доводиться писати про важливість дрібніших здобутків, яких було вдосталь. Зрештою, «дрібними» їх і не варто називати, адже звична система координат та літературних пріоритетів більшою мірою існує задля комфорту критиків, аніж відображає істинні ієрархії — плинні, примарні структури, здатні руйнуватися і оновлюватися набагато частіше, ніж ледачкувата читацька свідомість.
Отже, я б волів називати цей рік не так «пропущеним», як непрочитаним. Туман численних дебютів, з яких уже й сьогодні легко вирізнити напрочуд цікаві книжки, вже найближчими роками вкриє літературні ландшафти й ще більше ускладнить критичну навігацію, що мене надзвичайно тішить.
Інша річ, що дехто котить власну зорю самотужки, хтось чекає на досягнення популярної механіки, а для когось ця гра ще й не починалась.
Сьогоднішній розподіл уваги немає значення. Здавалося б, за розголосом важко порівнювати такі події цього року, як дві книжки Антона Санченка («Баркароли» та «Весілля з Європою»), що здобулися на симпатії багатьох рецензентів, роман Галини Вдовиченко «Пів’яблука», який за нашими мірками став повноцінним бестселером, та концептуальну збірку оповідань (чи радше повість у новелах) «Тіло і доля» Тараса Антиповича, яка примудрилася залишитися менш помітною. Долучимо до цього переліку й роман Люко Дашвар «Молоко з кров’ю», відзначений премією «Книжка року Бі–Бі–Сі», яка потвердила невипадковість успіху першої книжки Ірини Чернової — минулорічного роману «Село не люди».
Перелік, звісно, можна й розширювати. Насамперед — за рахунок низки нових книжок, що потрапляють у категорію «молодіжної прози». Хоч які б сумнівні були літературні цінності цього напряму, очоленого загоном імені Ірени Карпи, проте споживацька і творча активність у сегменті «ранніх автобіографій» надто помітна, щоб ставитися до неї, наче до надокучливої комахи.
Власне, проблема «нових імен», про яку здебільшого кричать що «живі класики», що критики, — це вже не така слабка ланка. Набагато помітнішим «гальмом літпроцесу» залишається те, що сучасна українська проза регулярно з’являється лише в кількох видавництвах, і найближчим часом не випадає чекати на великі зміни: привиди економічної кризи просочилися у видавничу царину з ненайкращими намірами.
Ще одна книжкова радість, яка цього року не зблідла й не зачахла, — це тенденція до збільшення числа актуальних перекладів світової літератури. Йдеться як про свіжі бестселери, на прочитання яких українською вже не треба чекати роками (згадати хоча б «Острів Дума» Стівена Кінга у перекладі Олександра Красюка чи «Два фургони» Марини Левицької у перекладі Світлани Пиркало), так і про видання знакових романів світової літератури — від «Спокути» Іена Мак’юена («Кальварія») до «Поштамту» Чарльза Буковскі («Факт»).
Якщо ж полювати таки на розчарування, то вони більше стосуються «сфери обслуговування». Літературна періодика так само під землею, як і книжкова інформація загалом — добути її можуть хіба що електронні копачі. Хоча й всесвітня мережа в Україні цього року розжилася хіба що на новий книжковий портал «Буквоїд». Утім це якраз той напрям діяльності, якому надокучлива криза може тільки допомогти.
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
У Великій лаврській дзвіниці Києво-Печерської лаври відкрилась виставка "Ікони на ящиках з-під набоїв". Це проєкт київських художників Соні Атлантової та Олександра Клименка. >>
Директором державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів ім. Олександра Довженка" Державне агентство з питань кіно призначило кінорежисера, продюсера Андрія Дончика. >>
Український стенд представили на площі Свободи у Таллінні під час святкування Дня Європи 9 травня. >>