Парад після Іловайська: розбір польотів

Мені не подобалась ідея з парадом. Я мовчав, ну, бо не можна ж тявкати з кожного приводу.

Іловайськ став одним із феноменів психології модерної України. Я - не виняток. Ми загалом можемо отримати сильнючий національний комплекс з цього приводу - щонайменше, якщо не відбудеться навіть не суд і слідство (хоча і вони теж), а чесний "розбір польотів": як і чому ми одномоментно втратили стільки людей з такими гнітючими політичними наслідками?  Поки ми не розібрались з цим нашим Берестечком - я боюсь парадів.

Сидить таке в підкірці - давайте переможемо, а потім напарадуємось. Але я промовчав. І радий, що так.

Організатори таки змогли створити картинку "нового етапу". Щось нове народилось - ось основне перше враження від телевізійної картинки. І напевно українці - і я серед них - потребують такої картинки.

Ця картинка - парад, звичайно, не зробить так, щоб ми водночас про все забули і змінили свою думку. Але це як світло в кінці тунелю.

Ці паради і урочистості потрібно ще більше продумувати і шукати найбільш сучасні форми та формати. Є ще там радянські пережитки, від яких не рятує навіть нерадянський "Хамер" чи на чому там приймали парад?

Занадто багато акцентування на військовому начальнику - може це добре для Збройних сил, але це зовсім не для цивільної нації. Ну, то таке. Хороша традиція операторів показувати обличчя тих, до кого звертається міністр оборони, коли об'їжджає війська, а особливо обличчя і очі ветеранів АТО, прекрасно ретранслювали, що про цю казенщину думають прості люди.

Зрештою казенщина була компенсована і врученням зірок Герої України Героям України, і тим, що Порошенко щиро і по-людяному підбіг до пораненого нагороджуваного, боюсь помилитися, здається - капітана Валерія Чибінєєва, і знайшов час для кількох слів, які ми не почули, але які, не маю сумніву, були дуже важливими і потрібними пораненому Герою.

Церемонія вручення бойових прапорів. Теж красиво і правильно. Як би ми не ставились до тих, хто вручав прапори - і цього разу я не маю на увазі нашого міністра оборони, але це стало красивим символом - що це таки має бути і має стати новим військом. Новим - українським. І, слава Богу, що Порошенко насмілився сказати, що між тим, що потрібно, і що доступне - прірва. Аби бажання її здолати.

Між іншим нові однострої - дуже навіть! І дуже навіть НАТівські. І нехай так буде. Хоча ще краще - бути в НАТО. Люди для цих одностроїв у нас є. Треба постаратися - і до цих одностроїв та людей з'являться ще й літаки, кораблі, системи ППО, ракети і усе інше.

Виступи Порошенку писали і пишуть добре. З точки зору ефектності. По суті не все так однозначно. Загалом сприймати красиве ефектне виконання навіть найгеніальнішого тексту Порошенком уже неможливо. На жаль.. Він хотів бути переконливим, і дуже хотів сподобатися усім - тому згадав усіх і усе.

Зі смислових пасток - це заява, що Збройні Сили в тисячу разів краще, ніж Будапештський меморандум. Думка загалом правильна. За винятком того, що яким би кволим не був той Меморандум - він дав нам 20 років відносно спокійного життя, що дуже багато для міжнародного договору.

Але ж хіба не Порошенко два роки поспіль повторює, що лише дипломатія покладе край війні? Хіба не він возвів у ранг Біблії євангелії від російського чорта - Мінські домовленості, які як з точки зору смислів, так і правової легітимності нікчемні у порівнянні з доволі таки пустим Будапештським меморандумом? І як же тоді з його ж заявою на минулорічному святкуванні Дня Незалежності, що поряд з ветеранами АТО повинні були б крокувати дипломати?

Але аналіз сказаного і почутого - це пізніше. А зараз - хороша, і повторюсь, здається таки потрібна ТБ-картинка параду на честь Дня Незалежності України. Незалежності, за яку тепер так багато заплачено. І за яку доведеться заплатити ще більше.